Аналіз текстів монографій, збірників, статей з проблем клінічної медицини дає підстави вважати, що нормативний аспект наукового та навчального медичного тексту пов'язаний насамперед із дослідженням функціонування терміноодиниці як основного елемента фахового тексту. На сього-дні основний корпус терміносистеми вже сформувався, проте потребує суттєвого впорядкування і нормалізації.

Зазначимо, що сучасний етап розвитку термінознавства характеризується тим, що основним напрямом роботи в цій галузі є практичний аспект удосконалення термінології. Останнім часом науковці акцентують увагу на тому, що саме робота з упорядкування термінології є необхідною умовою ефективного розвитку наукових досліджень, розвитку міжнародної співпраці, видання наукової та довідкової літератури, а також підвищення якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах.

Темою загального обговорення стали сьогодні й проблеми функціонування та вдосконалення української медичної термінології, що свідчить про актуальність розгляду і вирішення цих питань, зважаючи на наявність низки недоліків, які, проте, більшою чи меншою мірою також притаманні іншим терміносистемам української мови. Тенденція до впорядкованості та систематизації термінопонять виявляється у прагненні уникнути таких небажаних явищ, як полісемія, синонімія, багатокомпонентність терміна, перевантаженість іншомовними одиницями, епонімічними термінами тощо.

Безперечним є той факт, що на сьогодні достатньо розроблені лінгвістичні основи вдосконалення термінології, що є його важливою передумовою. Предметом нашої уваги є лінгвістична проблема вдосконалення термінології клінічної медицини, її практичне втілення, яке трактуємо як цілий комплекс робіт щодо систематизації, кодифікації, впорядкування, уніфікації та стандартизації, а також нормування термінології, тобто перегляд терміносистеми відповідно до норм української мови.

У лінгвістичній літературі усталилася думка, що мовна норма - це найбільш доцільний варіант вимови, словотворення, формотворення або конструктивного оформлення фраз саме функції повідомлення. Метою нормалізації мови є приведення її у відповідність до тих мовленнєвих або лексичних варіантів та моделей, які найкраще сприяють здій-сненню її комунікативної функції. Нормалізація спеціальної лексики проводиться здебільшого на базі загальнолітературних мов. Але спеціальними дослідженнями виявлено, що ця лексика має деякі специфічні особливості, які відмежовують її від лексики загальновживаної. З огляду на ці особливості в межах спеціальної лексики діють деякі специфічні норми, що відрізняються від загальнолітературних і звужують сферу їхньої дії.

Таким чином, лінгвальна нормативність термінів - це правильність їх утворення та вживання. Робота з унормування у терміносфері сучасної клінічної медицини, на нашу думку, має на меті формування досконалої термінології на основі останніх досягнень термінознавства. Водночас як найважливіший аспект визначаємо розроблення єдиної концепції термінотворення з використанням досвіду і позитивних надбань учених різних поколінь. Унормування клінічної терміносистеми української мови безпосередньо залежить від вирішення низки проблем: порушення лексичної загальнолітературної норми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів, не властивих українській мові, наявність термінологічної полісемії, омонімії, синонімії тощо.

Ефективність роботи щодо нормування термінології значною мірою залежить від вибору конкретних шляхів удосконалення термінології, доцільності тих чи інших засобів. Забезпечення лінгвістичної нормативності термінів повинне відбуватися на фонетичному, орфоепічному, орфографічно-му, лексико-семантичному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівнях.

Клінічна термінологія розвивається і нормалізується з урахуванням її національних та міжнародних функцій і визначається специфічною рисою - наявністю переважної кількості термінів іншомовного походження. Тому вирішення проблеми взаємодії національних і міжнародних компонентів у клінічній терміносистемі пов'язуємо з трьома основними аспектами: 1) врахування традицій терміновживання, які в медицині складалися протягом століть; 2) доцільність використання наявних у рідній мові еквівалентних термінів до іншомовних; 3) творення нових термінів за словотвірними моделями української мови.

У досліджуваній термінології явище фонетичного (фонематичного) варіювання можна спостерігати на прикладі слів брахіцефалія і брахікефалія, макроцефалія і макрокефалія, ретикульома і ретикулома, туберкульома і туберкулома, аспергілома і аспергильоз, аналгезія й анальгін, коли звуки втрачають смислорозрізнювальну функцію. Серед причин виникнення фонетичних варіантів термінів називаємо тенденцію до полегшення артикуляції, дію аналогії, особливості адаптування запозиченої лексики.

Основною причиною такої варіантності клінічних термінів є те, що їх запозичення з давньогрецької і латинської мов відбувалося різноманітними шляхами і в різні історичні періоди. Зрозуміло, що фонетична варіантність призвела до графічного варіювання відповідних термінів.

Так, орфографічна варіантність клінічних термінів пов'язана здебільшого з функціонуванням іншомовних термінів, письмова форма яких є наслідком фонетичної і графічної адаптації запозичень. Зокрема, варіантне транскрибування терміноелементів спричинило паралельне функціонування термінів типу невропатія, нейроцитома, невринома (від гр. neuron - жила, сухожилок, волокно; нерв); пор. також хейро-, хір-, -хейрія, -хірія (гр. cheir - рука), ятро-, -іатрія (гр. iater - лікар). Прикладами варіантних термінів, що виникли внаслідок різної транскрипції одного й того самого терміноелемента (гр. ev-), є також слова євгеніка, євхаристія, евтрофний, евтаназія, ейтаназія, ейтрофія, ейфорія, еубіоз, еутиреоз.

На нашу думку, варіантність такого плану ускладнює клінічну термінологію тим, що з огляду на розбіжності у формі терміна поступово виникає і хибна розбіжність щодо змісту, а це може призвести до різного тлумачення варіантних термінів. У результаті впорядкування з двох наявних варіантів евтаназія й ейтаназія сучасна медична наука послуговується терміном евтаназія як нормативним.

Прикладом словотвірного варіювання можуть бути автохтонні терміни кровоспинний/кровозупинний, одужання/видужання, природжений/уроджений гіпотиреоз та запозичені еритробластний/еритробластичний, іррадіація/іррадіювання болю, диспепсичний/диспепсичний, апоплектичний/апоплексичний, хромгідроз/хромідроз. Ці й аналогічні варіантні терміни виникли як різні словотвірні моделі.

Так, зазначимо наявність у клінічній термінології парних термінів на -к(а), -нн(я), утворених від однієї дієслівної основи: зупинка/зупинення