Де причини духовного зубожіння? Де причини морального падіння людей? Збіднення мов, пам'яті, свідомості призводить до збіднення світу. Втрата рідного спричиняє моральне зубожіння. Людина набула мову, коли випросталася. Потяг людини до вищого відбився і в мові. Мова реагує на всі соціальні, національні деформації. Наруга над нею призводить до моральної ущербності. Звуження сфери вжитку мови - це звуження зони духовності, це деградація. Хто не поважає рідної мови, не поважатиме й інші. Російська мова не збагатилася від того, що нею заговорили різні народи, забувши свої мови. Знецінили свою, то так і до російської поставилися. Російська мова спростилася, спотворилася. З мовами відбувається те саме, що й з людьми: історичне зубожіння. Той, хто оберігає, шанує рідне, поціновує і чуже: мову, культуру, землю, традиції. Хвороба мови - це духовна хвороба людей, хвороба світу. Вакуум заповнюється. І ось з'являються в мові слова-покручі, які спотворюють усю мову, а вона, у свою чергу, збіднює світ, поглинає душу людини. Денаціоналізованою людиною легко керувати, бо вона байдужа, у неї немає рідного, вона ні до чого не прихилена душею, вона не здатна вболівати за рідне, боронити його. А якщо денаціоналізований народ? Приручений, легко керований, бо він з деформованою душею. Такий народ сам здатен поглумитися над іншим і не захистить свого, бо йому байдуже, де жити, яку віру сповідувати, якою мовою говорити...

3. Усім відомо, яка милозвучна й чарівна французька мова. Тим цікавіше дізнатися, якої думки француз про українську мову. Згадаймо П'єра Шевальє, який тривалий час перебував у Польщі й на Україні під час Хмельниччини і навіть командував загоном українських козаків. Він знав українську мову. У своїй праці "Історія війни козаків проти Польщі", що вийшла в Парижі 1663 p., він написав про українську мову так: "Вона дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончених зворотів". "Все можна цією мовою вдіяти, - пише Микита Шумило у статті "Могутня й чарівна", - приголубити, нашепотіти чари, потрясти душу, примусити глибоко задуматися, затужити, а можна й обсипати ласкою радості, захопити нестримними веселощами... дати душі силу та нечувані подвиги. Всесильна, могутня мова Тараса Шевченка" (Укр.мова і літ. в шк. - 1963. - № 7).

Недалекі люди стверджували, що українська мова годиться тільки для зображення простого селянського життя. А яка глибоко філософська поезія Лесі Українки! Які вишукані твори Михайла Коцюбинського! Найскладніші переживання, найхимерніші настрої, найнесподіваніші звиви думок передано гнучкою мовою, здатною проникнути в найпотаємніші куточки людської психіки. Українське слово злилося з музикою у Павла Тичини. Високою простотою і народністю чарують твори Григора Тютюнника і Василя Симоненка.

4. Росіяни, на відміну від інших народів, що живуть в Україні, упродовж віків вільно розвивали свою мову, зберігали традиції та звичаї і нині мають високорозвинену національну культуру. Це пояснюється тим, що вони жили компактно, постійно підтримували зв'язки з основним етносом, дбайливо ставилися до своїх культурних надбань. Велику роль зіграла також русифікаторська й великодержавна шовіністична політика царських урядів, що підносила престиж російського люду серед інших народів і народностей.

Український же народ протягом багатьох віків виборював право на свою мову. Політика національного гноблення і русифікації, що її проводив царизм, гальмувала природний процес становлення і розвитку української мови. Та й самого терміна Україна царизм не визнавав, карав тих, хто насмілювався вживати його. Знаходилися історики, які доводили, що українців ніколи не існувало й не існує, що є лише малороси, люди нижчого сорту, а отже, немає й української мови. А втім, уже в часи Київської Русі вживалося слово Україна. Вперше воно згадується в Київському літописі 1187 року, де йдеться про смерть переяславського князя.

З XV ст. всі південно-західні землі, середнє Придніпров'я називали Україною. І мовою українською ("руською") писали офіційні документи, складали пісні, літописи. Але вже тоді царизм заніс над нею сокиру. А скільки чорних дат принесло XVIII століття!

1720 р. - цар Петро І видав указ про заборону на Україні друкувати книги, з церковних книг вимагалося вилучати тексти, писані українським наріччям.

1753 р. - заборона викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 р. - Синод розпорядився відібрати українські букварі в тих, хто їх мав.

1775 р. - знищення Запорозької Січі.

Запорозька Січ - це один із світових феноменів, який приваблював багато поколінь дослідників. "Славне Запоріжжя" - казали селяни. "Святих лицарів, захисників вітчизни" оспівав народ у своїх думах, піснях, легендах. "Розбійники" - стверджували польські шляхтичі.

"Гнездом своевольства" називала Катерина II Запорозьку Січ у своєму маніфесті 1775 р. "Козацька християнська республіка" - сказав Карл Маркс про Запорозьку Січ. Відомо, що Запорозька Січ - це народні збройні сили для захисту рідної землі проти литовських, польських, угорських феодалів, створені на рубежі XIV-XV ст. У Січ приймали наймужніших людей незалежно від національності й соціального похо-дження. Наприкінці XVI ст. Січ стала політичним центром українського народу. Роль козацтва була така сильна,