Збереженню й поглибленню колонізованого стану нашої культури при нинішньому переході від ідеологічно уніфікованого до плюралістичного суспільства сприяла диґлосна мовна ситуація.

У незахищеному культурному просторі асиметрична двомовність знайшла специфічний прояв у закріпленні кожної з двох конкуруючих мов за різними сферами - українська мова переважає в елітарній культурі, російська – в масовій.

Натомість з трьох основних сфер спілкування, які виділяє соціологія – родинно-побутовій, професійній і сфери масової культури саме остання надається до порівняно швидкої українізації і використання її у функції ефективного засобу активізації і поширення усно-розмовних форм побутування мови, оскільки вона найтісніше пов'язана з урбаністичною мовною стихією.

Лише популяризація української культури в різноманітних жанрових і стильових формах разом з україномовною адаптацією іноземної телепродукції спроможна підняти престиж української мови, сприяти пасивному її засвоєнню і, таким чином, зупинити процес відмирання живих урбаністичних форм побутування мови.

Масована інвазія російськомовного маскульту в Україну перекрила найефективніший шлях оздоровлення мовної ситуації і з кожним днем розширює "ту величезну прірву, яка існує між історично виробленою, досконалою літературною формою української мови та її живою щоденною реалізацією" (4).

Звуження простору української культури, соціально обмежений характер її побутування послаблює її позиції в суспільному житті і породжує ще одне розкладове явище, яке можна назвати феноменом Поплавського. Це продукування й поширення вкрай примітивних мистецьких зразків, що не стільки популяризують україномовну культуру, скільки компрометують її. Власне, україномовною пісенну творчість Поплавського можна назвати лише умовно. Вона може бути хіба що вдячним матеріалом для вивчення процесу уересерівського деградансу в його завершальній стадії. Так, пісня Поплавського, що претендує на патріотичність, – "Ти будеш жити, Україно, країно щастя і добра" фактично дублює слова гімну УРСР:

"Живи, Україно, прекрасна і сильна – в Радянськім Союзі ти щастя знайшла".

Тексти інших його пісень є деградованими копіями-версіями зразків російської попси. Шедевром у цьому плані є славнозвісна "Кропива" – неіснуюча в українській мові "тринь-трава", котру хтось "не косив цілий рік". Текст пісні містить спотворений відголосок популярної колись жартівливої пісеньки про зайців, що косили траву, співаючи "А нам все равно" , з фільму "Діамантова рука". На фоні сентиментальщини із спробою поетизації кропиви, котра не тільки в українській, а, треба думати, в жодній культурі світу не викликає позитивних емоцій, перетворює пісню на сміховинний взірець претензійної бездарності.

"Шедеври" М.Поплавського через свою примітивність не були б варті уваги, якби їхній виконавець не посідав ключову посаду в українському шоу-бізнесі і його смаки не визначали добір кадрів у сфері масової культури. Та наполеглива боротьба, котру свого часу вів М.Яковина за усунення Поплавського з посади ректора Інституту культури, була боротьбою за якість української культури. На жаль, поки що в цій боротьбі переміг Поплавський.

Використана література

1. Ґіденс Ентоні. Соціологія мови. – К.,1999. – С.667.

2. Райс Емануїл. Володимир Свідзинський. – "Мовна сучасність", 1991, кн.4. – С.32.

3. Забужко Оксана. Жінка-автор у колоніальній культурі. // У кн.: "Хроніки від Фортінбраса". – К.,1999. – С.193.

4. Тарновецька-Ткач Людмила, Лепетюк Інна. Вплив мови на розвиток державності. – "Науковий вісник Чернівецького університету". – Вип.52-53. – Чернівці, 1999. – С.101.