КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу української мови:

Тема: „Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні”

Слово – одна з основних одиниць мови, що виконує важливі функції: називає всі пізнані людиною предмети та явища суспільного життя й природи, несе інформацію під час спілкування між людьми, допомагає висловлювати свої думки й почуття. Усі слова вживаються в будь-якій мові й утворюють її лексику, або словниковий склад.

Специфічно українська лексика – це слова, що виникли на українському грунті в період встановлення й розвитку української народності, що припадає на ХIV ст.

Лексика іншомовного походження в словниковому складі сучасної української літературної мови становить приблизно 10%. Вони і є тією ланкою, що зв’язує українську мову з усіма розвиненими мовами світу. протягом історичної еволюції найчисленнішими були запозичення з романських і германських мов. Із германських, зокрема, в українську мову потрапили такі слова, як черешня, капуста, лев, стадо, коляда, рожа, кіт, кум. Лексичні запозичення з німецької мови: касир, вексель, поштамп, шлюз, галстук, футляр, бинт, пластир, верстат. У словниковому складі сучасної української літературної мови також функціонують слова грецького походження: граматика, бібліотека, філософія, планета, галактика, полюс, тропіки, мелодія, театр.

Лексичні норми регулюють слововживання. Вони є найбільш рухливими. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в одинадцяти томах (1970 - 1980); Російсько-українським словником у трьох томах (1983-1985); Орфографічним словником української мови (1994) та іншими.

Вибір лексики залежить від мети висловлювання, сфери спілкування. Лексику української мови за професійним спрямуванням поділяють на:

- науково-термінологічну: педіатр, термодинаміка;

- виробничо-професійну: навігація, пірогармата;

- офіційно-ділову: акт, угода;

- специфічно-побутову: виделка, відро.

Професіоналізм – це слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо відносяться до професійної діяльності їх роду занять. Професіоналізмам властивий високий ступінь диференціації в називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва, деталей, різних дій, процесів, пов’язаних із сферою діяльності: кома, ремісія (медики), забій, на-гора (шахтарі).

Офіційно-ділова лексика вживається в різних ділових паперах, законах. Постановах, розпорядженнях, кодексах, угодах, договорах, нотах тощо: акт, наказ, протокол, інструкція, заява, апеляція, свідок, підсудний, допит, слідчий, злочин, посол, аташе, конвенція, ратифікація.

Для лексики офіційно-ділового стилю характерні такі особливості як точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість нашарувань у значеннях слів, максимальна стандартизація, уніфікація спеціальної термінології.

Важлива роль у розвиткові національної духовної культури належить словникам, як цінним джерелам інформації і засобам підвищення комунікативної культури носіїв мови.

Кожна людина, яка дбає по свій загально-культурний розвиток, повинна читати словники. З цього питання є мудрий вислів Максима Рильського:

„Не бійтесь заглядати у словник,

це пишний яр, а не сумне провалля.

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля”.

У професійній лексиці найпоширеніші такі помилки:

1. Неправильний наголос. Іноді від наголосу може залежати й сематика (значення) слова;

2. Неправильна вимова окремих звуків або деяких слів. Насамперед ідеться про фізичні вади – шепелявість, гаркавість та недотримання норм орфоепії;

3. Неправильне вживання слів за сематикою (значенням);

4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові;

6. Вживання дієслова зв’язки „буде” (майбутній час) в контексті теперішнього часу;

7. Слова-паразити;

8. Тавтологія – повторення однокорінних слів;

8. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази) в контексті.

Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”

Дистанційна форма навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 2

з курсу української мови:

Тема: „Довідково-інформаційні документи”

Виконав: студент

Групи ПЗ – П

Дутчак Михайло

Викладач:

Тимків Ірина Богданівна

м. Богородчани

2007р.

Переважна більшість документів, які відправляються із установ та надсилаються до них, є довідково-інформаційними. Вони містять інформацію про стан справ у закладах, що є підставою для прийняття розпорядчих документів. А також носять допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчої документації.

Інформація, яка міститься в цих документах, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома (довідка, відгук, звіт, лист, телеграма, телефонограма, факс, оголошення, протокол).

Більша частина документів, що утворюється в організаціях та ті, що надходять до неї зовні, мають інформацію про фактичний стан справ у даній чи іншій організації. Інформація є підставою для складання розпорядчих документів чи може бути прийнята до увага.

Документи цієї групи можна поділити на 3 підгрупи:

- докладні, пояснювальні записки, посвідчення, розписки, акти, заяви;

- протокольні документи, стенограми, звіти;

- службові листи, телеграми, телефонограми.

Докладні пояснювальні та службові записки. Докладні, пояснювальні та службові записки - документи, які інформують про вже явища і факти. Які здійснилися, виконані роботи, ситуацію, яка склалася.

Записки в залежності від змісту можуть бути ініціативного, інформаційного або звітного характеру. З точки зору адресності розрізняють внутрішні доповідні записки (керівнику підприємства або підрозділу, де працює складач) та зовнішні - (керівнику вищої організації).

Доповідна записка – документ, адресований керівникові установи з інформацією про ситуацію, зо склалася, про наявні факти, явища, про виконану роботу з висновками та пропозиціями автора.

Відповідно до змісту фіксованої інформації доповідні записки бувають:

звітні;

інформаційні;

ініціативні.

Доповідна записка укладається як з ініціативи її автора, так і за вказівкою керівника.

З огляду адресованості розрізняють внутрішні доповідні записки, що адресуються керівникові установи або підрозділу, в яких працю укладач, і зовнішні, що адресуються керівникові вищої організації.

Внутрішню доповідну записку підписує той, хто її складає; зовнішню оформляють на загальному бланку установи за підписом керівника.

Пояснювальна записка:

1) письмове пояснення ситуації, що склалася, фактів дій, вчинків працівників (порушення дисципліни, невиконання роботи) на вимогу керівника;

2) вступна частина інформаційного документа (плану, звіту, програми, проекту) обґрунтовуються мета його створення, структура,