Визначення фразеології як системи, підсистеми і ріння, як цілісного об'єкта, то отримав статус самостійної лінгвістичної дисципліни, передбачає наявність гомогенних одиниць, 0о гетерогенні одиниці з різним функціональним призначенням не можуть систематизуватися, взаємодіяти між собою відповідно до закономірних зв'язків одиниць певної системи чи рівня.

Структурна будова фразеологізмів викликала різні підходи до вивчення фразеології. Так, у залежності від-методу дослідження, фразеологізми з граматичною структурою речення то зараховують до фр/гзеології, то виносять за її межі.

Існують розбіжності і щодо фразеологізмів-словосполучень. Сюди, знову ж таки, у залежності від методу дослідження, зараховують складні терміни, складні найменування і т. п. аж до вільних словосполучень. Зустрічаються також твердження, що фразеологізми є нозаструктурним мовленнєвим матеріалом, що вони взагалі не є одиницями мовної системи, а явищем стилю. Різнобою між фразеологічними теоріями і методами дослідження можна значною мірою уникнути, якщо визнати за фразеологізмами статус мовних знаків, оскільки система і особливо рівень визначаються загалом як сукупність одиниць/знаків та відношення між ними, а щодо мовних рівнів, то й відношення між знаками різних рівнів.

Сам факт визначення фразеологізму як знака не вирішує проблеми, не ліквідує протиріччя в теорії фразеології, адже знаками вважають фразеологізми і на зразок словосполучення, і на зразок речення, складні найменування, складні терміни з переосмисленням компонентів тощо. Різнобій, що існує у фразеології стосовно визначення межі дослідження, обсягу, чи, тим паче, фразеологічної системи, залишиться і надалі. Наприклад, М.Ф. Палевська визначає фразеологізм "як особливий зіставний знак мови'^11]а.}Іевс:ка^1_Ј.^Зл_4]І. Але ж таке визначення може стосуватися як вузького, так і широкого, чи будь-якого іншого розуміння обсягу фразеології.

Окрім того, не досить назвати фразеологізми знаками мови. Загалом знаки мови мають різний характер, а кожна група мовних знаків має свої особливості. Без їх детального аналізу не можна визначити знакового характеру фразеологізмів. Так, І.І. Чернишова

18

називає фразеолої ізмп комплексними знаками (Komplcxc Zeichen), які виникають шляхом непрямої номінації. Семантика них мовних знаків містить обов'язково денотаї ІІвно-рефсрентний і конотативний компоненти

І це визначення не вказує на обсяг фразеології лише як на сукупність знаків-фразеологізмів. Воно може стосуватися обсягу фразеології як у вузькому, так і в широкому його розумінні. З його допомогою не можна диференціювати знаки первинного і вторинного означування тощо.

Основні онтологічні риси знака

При визначенні фразеологізму, його суті треба апелювати до його особливостей як знака мовної системи. Оскільки фразеологізми за своєю будовою є утвореннями на зразок словосполучення і речення, то аналіз їх суті буде проводитися у порівнянні зі словом, як центральною одиницею системи мови, із словосполученням і реченням. Такі порівняння необхідні і на пізнішому етапі аналізу для визначення характерних рис, ознак фразеологізмів, відмінних від інших мовних знаків, що утворюють різні рівні чи певні групи у межах одного рівня з притаманними їм властивостями, щоб уникнути змішування різнорідних одиниць" Особливо недопустимо змішувати мовні і мовленнєві одиниці.

Власне знаком мови вважають таку двосторонню одиницю, значення якої знаходиться за межею його зовнішньої форми.

Основоположник лінгвосеміотики, Фердинанд де Соссюр, розглядає знак мови як двосторонню одиницю, що має план вираження і план змісту, але обидва вони є психічними сутностями

У "Лінгвістичному енциклопедичному словнику" знак визначається як матеріально-ідеальне утворення (двостороння одиниця мови), яке репрезентує предмет, властивість, відношення до дійсності [ЛЭС, с.

Для визначення фразеологізмів як знаків мови необхідно простежити, чи притаманні їм усі основні онтологічні риси знака, до яких у цій праці зараховуються:

І. Функція репрезентації.

2. Двостороння природа.

3. Здатність узагальнено відображати.

4. Номінативна функція.

5. Комунікативність.

6. Соціальна властивість.

7. Кумулятивна властивість.

X. Принцип (спосіб) означування.

9. Системність.

10. Закінченість/не закінченість процесу.

І І. Спіішіднесеність з актом мовлення.

12. Категоріальне значення та функція у мовленні.

Вони складають достатньо повніш набір ознак, щоб одиниці, яким вони притаманні (маються па увазі фразеологізми) вважати знаками мовної системи.

У процесі спілкування і мовлення взагалі людина використовує поруч з вільними сполуками слів багато .зворотів, словосполучень, компоненти яких фіксовані, а відношення між ними закріплені. Це стійкі сполуки слів, які мають постійний лексичний склад, обмежений у виборі змінних, фіксоване значення. Багатьом з них властива образність, стилістичне забарвлення тощо.

За своїми різновидами стійкі сполуки слів є надзвичайно різноманітні. Від вільних словосполучень, які утворюються щоразу в процесі мовлення за певними моделями, як, наприклад, субстантивні, ад'єктивні, дієслівні, адвербіальні тощо словосполучення, вони відрізняються тим, що, за словами О. Єсперсена, це "готові до вжитку формули" Порівн.:

bear one's cross, to "нести свій хрест"; yield the palm, to "віддати комусь пальму першості, бути переможеним";

. Такі звороти не підлягають трансформації. Не можна, наприклад, словосполучення ведмідь на вухо наступив трансформувати у словесну комбінацію ведмідь, який наступив на вухо.

Серед стійких сполук слів зустрічається велика кількість одиниць, які різняться граматичною структурою, ступенем внутрішніх зв'язків між компонентами, цілісністю значення, його характером, семантичними змінами, образністю, експресивністю тощо. Так, окрім уже названих різновидів, до стійких

20

словосполучень належать складні назви, титули, назви країн, організ;

Усі стійкі сполуки слів діляться на два великі класи одиниць: на зразок словосполучення і па зразок речення. Кожен з них мас свої особливості, що вимагає окремого розгляду для їх визначення як знаків мови. Серед усього розмаїття стійких сполук слів знаходяться і ті, що іменуються фразеологізмами. Вони й стали у цій главі основним предметом спостереження, мета якого — показані, що вони є знаками мови, а пс давати визначення диференціальних ознак, за допомогою