Реферат

на тему: “Мова і мовлення, їх основні функції”

План

Вступ

Функції

Параметри, що розрізняють мову і мовлення

Мовлення

Вступ Основи мовлення

Основою будь-якої мови є живе розмовне мовлення. Мовлення – процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує, перебуває у постійному розвитку. Мова і мовлення нерозривно повґязані між собою. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні носіїв. Мова щодо мовлення – явище загальне, вона належить усім хто користується. Мовлення щодо мови – часткове, окреме, індивідуальне. Так, без повсякденного вжитку на всіх вікових і соціальних рівнях, і засобів спілкування навіть найрозвиненіша мова приречена на асиміляцію і зникнення.

Добираючи ті чи інші зовні засоби слід дотримуватися загальних етичних вимог та орієнтуватися також на позамовні чинники, розглядаючи їх як єдине ціле. Серед цих чинників найважливішими є суспільна сфера й мета спілкування в конкретних обставинах.

Оскільки мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, накопичення й передачі інформацій, навчання, виховання та формування духовного світу вона немислима без мовлення.

Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці й створення багатьох поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів та явищ природи. Разом з тим мова – це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальноосвітньому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозвґязком та взаємозалежністю всіх її складових одиниць. Мова у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюється усно та фіксується письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Сьогодні мова і мовлення виявилися обґєднані в царині духовних вартостей кожної людини і вищого суспільства.

Грамотне, багате мовлення – не тільки ефективний засіб передачі й сприйняття думок та образів. Це й виявлення поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову.

Номінативна функція, або функція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, якості, властивості) дістає назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет із безлічі інших. Мовну назву дістають не тільки реально існуючі предмети, а й формальні, уявні, владні, фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчуття. Мовці намагаються у всіх сферах спілкування творити назви своєю мовою. Якщо не своїх назв не творять, то змушені їх запозичувати з інших мов, які б не запозичували назви з інших мов. Аля якщо запозичень занадто багато і процес цей інтенсивний, виникає загроза втратити самобутність своєї мови. Тому варто максимально користуватися існуючими назвами або творити нові з матеріалу власної мови, а до позичень вдаватися в разі крайньої потреби.

Пізнавальна функція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, оскільки через мову, бо в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад: засобами мови можна одержати ґрунтовні, об’єктивне значення про космос, океан чи якусь країну, так ніколи там не побувавши. Мова багата інформацією, вона постійно надає нашому мозку (коропівкуль) матеріал для мислення операцій, живить і рухає розвиток інтелекту.

Експертивна, або виражальна, функція мови. Неповторний світ інтелекту, почуттів та емоція, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.

Волюнтативна функція є близькою до експертивною. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників.

Естетична функція. Мова фіксує в собі естетичні смаки та уподобання своїх носіїв. Милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримання норм літературної мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку. У своїй художній довершеній формі літературна мова сприймається естетично вихованими мовцями як естетичне явище. Мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтв. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені значною мірою естетичними можливостями мови.

Культурологічна функція мови. Мова є носієм культури народу-мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, бо сприймає разом з мовою пісні, казки, дотепи, жарти, легенди, думи, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації. Пропагандуючи мову, ми поширюємо свою культуру, вводимо її у світову. Перекладаючи українською мовою художні твори і наукові праці з інших мов, збагачуємо нашу культуру набутками інших культур, розвиваємо свою мову. Мовна культура людини є показником її загальної культури, рівня освіченості.

Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до соціальної спільноти, певного ототожнення: я такий як і вони, бо маю спільну з ними мову. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі: українці Росії, Канади, Америки, Австралії та інших країн виявляють свою належність до українства українською мовою. Ідентифікаційну функцію можна назвати як об’єднуючою. Належність до певного народу, його культури зумовлюється етнічною, тобто походженням. Але не завжди так. Є багато людей не українського походження, які стали українськими за духом, бо сприйняли з українською мовою українську культуру,