Вступ

Природа і сутність мови

Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.

Комунікативна функція – функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад жести і міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки , і лише згодом – звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів і міміки можна навити пантоміму. У театрі пантоміми на балетному спектаклі, де пантоміма відіграє значну роль, глядачам цілком зрозумілі “діалоги” дійових осіб і всі колізії подій. Однак у звичайному людському спілкуванні жести і міміка є лише допоміжними співвідношеннями щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими б досконалими воне не були, замінити не можуть. У кожної людини музика й живопис викликають свої враження, почуття, думки. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлення. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти.

Мислетворча функція мови – функція формування й формування думка. Мислення (думки) не тільки виражається словом, але й здійснюється в цьому. Не випадково один із видатніших мовознавців ХІХ ст. Гумбольдт назвав мову “органом, який творить думку”.

Яка ж з названих двох функцій є головнішою? Одні вчені вважають, що найголовнішою функцією є комунікативна, інші – функція мислення. Обидві ці функції дуже тісно пов’язані між собою для того, щоб спілкуватися потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів.

Мова і мовлення Висновок

Поряд з словом мова широко вживається й термін мовлення. Обидва ці терміни близькі за значенням і практично не завжди розмежовуються. Будь-яка розвинена мова – це сотні тисяч слів з їх лексичним значенням, безліч граматичних форм слів, різновидів словосполучень і речень, витворених народом протягом віків. Мовлення – це процес використання мови всім народом і кожною окремою особою.

Кожна людина, навіть дуже освічена, геніальна знає і користується не більше як кількома десятками тисяч слів. Тим часом у розвинених сучасних мовах, зокрема і в українській, слів не менше мільйона. Отже, словник мови незрівнянно більший за словник індивідуального мовлення.

Мова – явище загальне, всенародне, мовлення – явище часткове, індивідуальне, воно реалізується в устах окремої особи. Всі члени суспільства користуються тими самими звуками певної мови, словами, структурними типами речень тощо. Без цього взаємне спілкування було б неможливим.

На мовленні, на відмін від мови, позначається вік людини, її освіта, прогресія, середовище в якому вона живе. Кожен з нас має свої мовленнєві звички, по-своєму вживає ресурси, засоби мови, іноді надміру використовує слова і звороти, певним чином переосмислює їх, надає їм своєрідних значеннєвих та емоційних відтінків, подекуди навіть створює нові слова. Особливо велика роль у створенні нових слів належить видатним особам. Тільки мовлення, а не мова, може бути голосним, або тихим, тривалим або коротким, швидким або повільним. Тільки мовлення реалізується в інтонації, супроводжується жестами і мімікою.

Список використаної літератури

Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий цент “Академія”, 2001. – 368 с (Альма-матер).

Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навчальний посібник. – К.Либідь, 1998. – 416 с.

За редакцією Д.П. Семеновича. Українська мова: Навчальний посібник. К. Вища математика, 1988. – 382 с.

Зубов М. Сучасне українського ділового мовлення. – Х.: Горсінт, 2001. – 384 с.

Глущик С.В. та інші Сучасні ділові папери: Навчальний посібник для вищих і середніх спеціальних навчальних закладів / С.В.Глущик, О.В,Дияк, О.В.Шевчук – 4-е вид., перероблене і доповнене. – К.: Видавництво Н.С., 2003. – 400 с.