Тема: Мова як система комунікації у сучасній філософії
Актуальність теми дослідження:
Людська цивілізація неможлива без знаків і знакових систем, людський
розум невіддільний від функціонування знаків. У сучасній філософії мовні знаки вивчаються дуже інтенсивно, багатьма філософськими напрямами (лінгвістична філософія, герменевтика, структурна лінгвістика) і із багатьох точок зору. Мову досліджують лінгвісти, логіки, філософи, психологи, біологи, антропологи, психіатри, естетики, соціологи.
Мова як соціокультурний та психологічний феномен посіла центральне місце у різних сферах науки значною мірою завдяки структуралістській методології, яка почала формуватися з виходом на початку ХХ ст.. “Курсу загальної лінгвістики” Ф. де Соссюра. Структуралісти, котрі відстоювали “панмовний” характер мислення, реконструювали якраз ті сторони соціальної дійсності, в поясненні яких обмеженість класичного раціоналізму виявилась найбільш яскраво. Об'єктами наукового аналізу в структуралізмі постає сфера просторово-географічна – соціальні організації і духовні структури первісних племен (К.Леві-Строс); сфери внутрішнього світу людини зі всіма несвідомими шарами психосоматичної структури (Ж. Лакан); сфера минулих, якісно-своєрідних періодів власної культурної історії (М. Фуко, Р. Барт).
Для даної течії характерне використання мови і деяких методів її вивчення, як основи науковості у дослідженні культури як сукупності знакових систем. Свідомість людини була ототожнена з писемним текстом, як єдиним достовірним способом фіксації самого мислення. В кінцевому рахунку як текст стало розглядатись все: література, культура, історія, суспільство, сама людина.
Твердження, що історія і суспільство являються тим, що може бути "прочитано" як текст, привело до сприйняття у сучасній філософії людської культури як єдиного "інтертекста", який в свою чергу слугує передтекстом будь-якого, який з’являється знову тексту. Важливим наслідком уподібнення свідомості тексту було "інтертекстуальне" розчинення суверенної суб'єктивності людини в текстах-свідомостях, що складають "великий інтертекст" культурної традиції. Крім дослідження знакових систем по лінії інтертекстуальності, слід звернути увагу на спосіб її розвитку, що йде від науки і техніки - інфосфера. Зокрема, в дослідженнях Н.Б. Новика, О.Ш.Абдуллаєва, І.С. Турова, А.І. Чернія вичленяємо концепцію інформації як об'єктивної сутності, що об'єднує в собі матеріальне (фізичне) і ідеальне, чи структуру і функцію в тісному взаємозвя'зку, а фізична реальність вивчається вже як інформаційна реальність, чи як інформаційний світ. Головні особливості структури (цілісність, саморегуляція, здатність до трансформації), а також первинність щодо суб’єкта, події зробили її основою наукового пояснення. Переважна роль мови над мовленням, інваріанта над варіантами дала змогу порівняти її як цілісну і структуровану систему з несвідомим. Лінгвістичний поворот в соціальних науках, що постає як інтерпритація розуму, як соціального явища, чи явища культури визначив практично усі течії філософської думки XX століття.
Об'єкт дослідження: філософські погляди представників сучасної філософії, щодо проблематики мови як системи комунікації.
Предмет дослідження: сутність мови як системи комунікації у сучасній філософії.
Мета: аналіз мовної реальності та множинність її комунікативних якостей на основі методів, понять та категорій представників сучасної філософії.
Завдання:
1. Визначити основні позиції щодо природи мови як знакової системи у сучасній філософії.
2. Дослідити мову як явище культури і водночас найефективніший інструмент дослідження самої культури.
3. Здійснити порівняльний аналіз основних позицій, щодо сутності мови як комунікативної системи у філософії структуралізму.
4. Розкрити механізм формування людського знання на основі історичного становлення мови у філософії М. Фуко.
Новизна: вперше здійснено цілісне дослідження мовної реальності як системи комунікації на основі праць та термінології представників сучасної філософії. Зроблено доповнення теоретичних досягнень у дослідженні феномену мови як системи комунікації у царині сучасної філософії. Формалізовано наукове обгрунтування способів аналізу та вивчення мови (різних знакових систем).