Курсова робота
«Абетка»
ЗМІСТ
Вступ.
Розділ 1. Абетка слов'янських духовних джерел.
1.1. Особливості азбучних віршів XI-XVIII ст.
1.2. «Азбучна молитва» як один з перших віршованих творів старослов'янської літератури.
Розділ 2. «Азбучна молитва» Костянтина Преславського.
Висновки.
Література.
Вступ
Про давніх поетів ми більше не знаємо, ніж відаємо. Сотні, а може, й тисячі умів створювали дивне й неповторне явище, котре ми звемо поетичною культурою народу, і далеко не все цінне й гарне змогло збороти спопеляючі хвилі часу. Частина нашої стародавньої поезії дійшла до нас через книжки й рукописи, друга частина в передачі усній, фольклорній, але все це гілки одного явища. Особливо багата й пишна друга частина: простий народ беріг твори, що їх вподобав, сталіше й надійніше, ніж берегли їх папір, чорнило й друкарська фарба, і це не вина наших книжників – вони зробили те, що вміли і могли. Поезія ж, яка дійшла до нас через книгу й рукописи, такого розшарування не потребує, але тільки зібрання таких творів у цілість може дати нам уявлення про давні поетичні зацікавлення, про давню культуру, відкриє нам поетичні осередки і дозволить зв'язати творчість різних авторів у літературний процес.
Знову-таки в книжній традиції можемо розрізнити дві групи поетичних пам'яток. Одні удостоїлися друкарського станка, а інші культивувалися в рукописних збірниках, де змішувалися народні пісні, твори штучного походження і власного складання. В таких збірниках ми знайдемо релігійний гімн (кант і псальму), пісні на смерть, так звані світові пісні, тобто на інтимну тему, й твори богохульні, антиклерикальні. Тут поруч могли стояти вірші соціально-викривальні й панегірик, твір про потребу морально очищуватися й вести цнотливе життя й студний, тобто сороміцький, вірш. Все це змішувалося і спліталося, бо складало в певний спосіб духовний світ наших предків, і годі його розглядати одновимірно. Поезії ж, які доступилися друкарського верстата, проходили певну цензуру, мають більш прикладний характер: панегірики, офіційні віншування, високі розмисли про світ та життя, твори релігійні і тільки часом – інтимна лірика чи сатира. А все разом може більш-менш вірогідно з'явити нам давній світ думок та почуттів, витворений на Україні в XI–XVIII століттях, і донести нам сокровенні духовні одкриття людей того часу.
«Костянтинова абеткова молитва» – твір водночас і абсолютно оригінальний, незвичайний, і глибоко фундаментальний, тобто такий, що є наріжним каменем нашої духовної культури. Вважливість вивчення цього явища і зумовлює актуальність дослідження даної курсової роботи.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи є давня українська література.
Предметом дослідження даної курсової роботи є особливості азбучних віршів XI–XVIII ст.
Мета дослідження. Мета даної курсової роботи полягає у вивченні особливостей азбучних віршів XI–XVIII ст.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:–
огляд явища азбучних віршів XI-XVIII ст.;–
вивчення «Азбучної молитви» Костянтина Преславського.
Розділ 1. Абетка слов'янських духовних джерел
1.1. Особливості азбучних віршів XI-XVIII ст.
Азбучні вірші вже давно привертають увагу вітчизняних та зарубіжних учених. У XIX та XX ст. було знайдено та опубліковано чимало списків із різновидами та редакціями них своєрідних віршованих творів [17, 33].
Серед дослідників азбучних віршів слід насамперед виділити О. І. Соболевського та І. Я. Франка: вони найбільш ґрунтовно й послідовно ставили й розв'язували питання про версифікаційні особливості чи не найстарішого поетичного жанру церковнослов'янської літератури. Щоправда, й досі вчені єдиної думки не виробили. Так, О. І. Соболевський вважав, що азбучна молитва писалася характерним для церковнослов'янської поезії візантійським політичним 12-складовим віршем [17, 33], І. Я. Франко ж доводив, що її написано 10-складовим трохеїчним розміром, тобто розміром народної епіки болгар та сербів, а також наших колядок [17, 33]. І. Я. Франко з цього приводу писав [18, 536]: "Поетичною формою Костянтинової молитви з російських учених зайнявся тільки проф. Соболевський, але через дивне непорозуміння означив розмір того поетичного твору зовсім неправдиво. Його погляд, виложений у його вищезгаданій болгарській публікації (ст. 314-315), наводжу тут у повній основі в перекладі на нашу мову.
«Візантійські греки мали велику охоту до віршування. Як відомо, наші церковні пісні в грецьких оригіналах були віршами, укладеними в різних розмірах. Із візантійської доби маємо також багато нецерковних грецьких поем різного змісту та різних об'ємів. Маємо дуже довгі поеми, цілі віршовані літописи. Навіть великі вітці церкви Григорій Богослов та Теодор Студит не цуралися віршування. Візантійські поезії нерідко являються з акростихами в такій або іншій формі; досить значне число має азбучні акростихи, в яких початковими буквами азбуки починаються чи то поодинокі вірші, чи двостихи, чи строфи.
Візантійський розмір, відомий під назвою політичного стиха (уфЯчпт рплйфйкьт), мав різні форми. Одною з них було наступство ямбічних триметрів старогрецьких поетів, відоме нам із трагедій Софокла та Еврипіда. Грецька мова в візантійській добі не розрізняла вже довгих і коротких самозвуків, і тому політичний стих був чимось подібним до теперішніх французьких або польських віршів. Можна завважити, що в політичнім стисі так само, як у класичнім ямбі, цезура припадала звичайно по п'ятім складі, а що найважніше, передостанній склад кожного стиха мусив мати наголос. Щоправда, деякі візантійські поети відступали від того правила, але се були найученіші мужі свого часу, що пробували писати чисто по-грецьки, їх стихи не були звичайні політичні стихи тих часів, але класичні ямби, і то, наскільки се було можливо, з усіма їх особливостями [18, 536].
Деякі з перших слов'янських письменників, що послугувалися церковнослов'янською мовою (для нас усе одно, чи се
