Отже, ми підійшли до сучасного стану аустронезійської компаративістики.

Після другої світової війни робота над реконструкцією прааустронезійського була продовжена І. Дайеном. Цей найбільший сучасний аустронезист, взявши за основу СФАЛФ О. Демпвольфа, уточнює і розширює реконструкцію шляхом залучення матеріалу нових - тепер уже багатьох десятків - мов. Крім Дайена значні внески в прааустронезійську реконструкцію зробили і ряд інших лінгвістів. З більш молодих авторів заслуговує уваги Р.Бласт.

У роботах сучасних учених розрив між реконструкцією й угрупованням ще не переборений. Це стало зовсім ясно після створення Дайеном лексикостатистичної класифікації аустронезійських мов (вона була цілком опублікована в 1965 р.; попередні публікації з'явилися на кілька років раніше. У цій класифікації аустронезійська сім’я поділяється безпосередньо на 40 підгруп. Усі мови, притягнуті в СФАЛФ, входять в одну з цих підгруп - малайсько-полінезійську. У реконструкції Дайена відбулося деяке зрушення, але, очевидно, ще не кардинальні: усе ще мови, матеріалом яких він користається інтенсивно, є в більшості малайсько-полінезійськими (поза цією підгрупою залишаються кілька мов Тайваню і мікронезійська мова трук). Правда, ніхто, у тому числі і сам Дайен, не думає, що дана лексикостатистична класифікація являє собою готове угруповання аустронезійських мов, що відбиває історію їх розвитку. Але і протилежний погляд, що заперечує за нею всяке історико-генетичне значення взагалі (іноді він висловлювався), не одержав серйозного обґрунтування. З огляду на це, прааустронезийський у тому виді, у якому він реконструюється в даний час, можна розуміти лише як умовну, попередню категорію. Саме така концепція прааустронезійського прийнята Р. Бластом. Дайен, мабуть, дотримується аналогічних поглядів.

Крім того, попередній характер прааустронезійського на сучасному етапі обумовлений тим, що при його реконструюванні сильно переважав фронтальний підхід до закладених в основу його мовам. Принципову можливість реконструкції при фронтальному підході не можна заперечувати. На практиці, однак, така "плоска" реконструкція наштовхується на перешкоди, яких тим більше, чим ширші розміри і складніша структура мовної групи (в окремому випадку сім’ї), на пояснення фактів якої дана реконструкція претендує; при збільшенні останніх параметрів швидко падає пояснювальна сила реконструкції.

Очевидно, що прааустронезійський, який реконструйовується Дайеном і прийнятий поруч інших авторів, сильно перевантажений розбіжностями, що об'єктивно є різночасними і почасти навіть різномісцевими.

Покращенню положення, яке створилося в сучасної аустронезістиці, може сприяти переніс центра уваги на підгрупи.

Не можна сказати, що порівняльно-історичним дослідженням окремих груп аустронезійських мов не займалися. Необхідно відзначити дослідження полінезійських мов (зокрема, А. Полі, Б. Біггз, Д. Уолш), а також більш широких об'єднань, що включають полінезійську групу (А. Полі, Б. Біггз, Дж. Грейс, У. Гуденоу, К. Кешмор), новокаледонійських (А. Одрікур), мов Нової Гвінеї (А. Капел, В. Мильке), океанійських, чи східноаустронезійських, мов (Дж. Грейс, В. Мильке й ін.). У західній частині аустронезійського ареалу були розглянуті амбонські мови (Е. Штреземанн), а зовсім недавно - також мови баріто (А. Хадсон) і деякі інші групи.

Необхідність проведення більш детальних порівняльно-історичних досліджень усередині підгруп аустронезійських мов відзначалася різними лінгвістами. Зокрема, даному питанню була присвячена спеціальна доповідь Ж.Ансо у 1965 р.

У той же час А. Одрікур вважає (правда, не приводячи аргументації), що в даний час, "очевидно, занадто рано" реконструювати прааустронезійський і що серйозна реконструкція зупиняється на границях між трьома групами: західноаустронезійською, північноаустронезійською (мовами Тайваню) і східноаустронезійською (океанійським). Ця заява викликала різку відсіч з боку І.Дайена. Він назвав його "радою, що підказана розпачем". На думку Дайена, Одрікур, прагнучи до обмеження дивовижної маси мовного матеріалу, що повинна пройти через руки одного дослідника, насправді ігнорує його небезпеку, що підстерігає, а саме те, що в компаративіста, який працює над окремою підгрупою, немає впевненості в її точних границях. Згідно Дайену, "у даний час підгрупи не визначені досить добре, для того, щоб подібний план можна було виконувати систематично. Далі стверджується, що реконструкція й угруповання повинні проводитися одночасно.

Перенос центру уваги на підгрупи аж ніяк не означає обмеження матеріальної бази роботи даних мов окремих підгруп. Якої ж вигоди можна екати від переносу центра уваги на підгрупи? Очевидно, що це сприяє більш інтенсивній (і менш імпресіоністичній) роботі і поліпшенню контролю дослідника над матеріалом (останнє, зокрема, підкреслював Ж. Ансо).

Переорієнтування дозволить більш докладно вивчити тенденції зміни, що діють у мовах окремих підгруп. Зокрема, можна сподіватися на більш ретельне вивчення процесів, що приводять до варіантності кореня і, далі, до розпадання його на окремі одиниці. Такі процеси в аустронезійських мовах, особливо в західних, дуже різноманітні: ряд моделей преназалізації, подвоєння, різні стягнення, метатези, сандхи, спрощення і перерозкладання, так звана краманізація і т.д., при більшості цих процесів має значення фактор аналогії.

Цілком ймовірно, фонологічний інвентар субпрамови (тобто прамови підгрупи), не занадто складний, буде допускати фонетичну інтерпретацію. Особливо варто вітати розширення перспектив відносної хронології змін.

Висновок

Отже, аустронезійські (малайсько-полінезійські) мови — од-на з найбільших сімей мов (розмовляють ними 237 млн. 105 тис. осіб), яка поширена на Малайському архіпелазі (Індонезія, Філіппіни), в південних районах Індокитаю, в Океанії, на островах Мадагаскар і Тайвань. До них нале-жать індонезійська, яванська, малайзійська, сунданська, мадурська, гаванська та ін.

Порівняльно-історичне дослідження мов аустронезійської сім’ї зіштовхнулося з рядом дуже відчутних труднощів.

Розміри сім’ї величезні (у