РЕФЕРАТ
на тему:
“Аустронезійські мови”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття аустронезійських мов, їх види
2. Про порівняльно-історичне дослідження аустронезійських мов
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Назва "аустронезійська" (запропонована ще В. Шмідтом) більш точна, ніж "малайсько-полінезійська" - інше широко відома назва даної сім’ї.
Останнє викликає небажані асоціації, що стосуються обсягу сім’ї (деякі автори не включають у малайсько-полінезійську сім’ю меланезійські та мікронезійські мови, але включають неаустронезійські північнохальмахерські мови), і виявилося, видимо, що безповоротно застаріли після опублікування лексикостатистичної класифікації І.Дайена в 1965 р. У класифікації І.Дайена малайсько-полінезійськими мовами названо один з підрозділів аустронезійської сім’ї.
1. Поняття аустронезійських мов, їх види
Аустронезійські (малайсько-полінезійські) мови — од-на з найбільших сімей мов (розмовляють ними 237 млн. 105 тис. осіб), яка поширена на Малайському архіпелазі (Індонезія, Філіппіни), в південних районах Індокитаю, в Океанії, на островах Мадагаскар і Тайвань. До них нале-жать індонезійська, яванська, малайзійська, сунданська, мадурська, гаванська та ін.
Індонезійська мова — офіційна мова й мова міжетнічно-го спілкування Республіки Індонезії, якою володіють 150млн. осіб, у тому числі 17 млн. 50 тис. використо-вують її в побутовому спілкуванні. Назва індонезійська мова була прийнята в 1928 р. й поступово витіснила стару назву малайська мова. Писемність уведена на початку XX ст. на основі латинського алфавіту.
Яванська мова локалізована на острові Ява. Спілкую-ться нею 75 млн. 500 тис. осіб. Має давню літературну історію. Широко відомою (значною мірою завдяки пра-цям В. Гумбольдта) була літературна мова каві (від дав-ньояванського kavi "поетичний"), яка функціонувала в IX—XIII ст. Сучасна яванська мова користується латин-ською графікою. Література яванською мовою є найдавні-шою і найбагатшою в Індонезії.
Малайзійська мова поширена на островах Суматра і Сінгапур, на півострові Малакка, архіпелагах Ріау й Лінга. Розмовляють нею приблизно 26 млн. осіб. Є офіцій-ною мовою Федерації Малайзії та Брунею Даруссаламу, а також Республіки Сінгапур. Найдавніші пам'ятки сяга-ють VII ст. Письмо складове, яке бере свій початок від давньоіндійського письма каранга. В Індонезії, Малайзії та Сінгапурі тепер використовують латинську графіку.
Сунданська мова функціонує в Індонезії (Західна Ява, острів Суматра). Спілкуються нею 21 млн. осіб. Найдавніші написи, які були зроблені санскритською мовою, але мали елементи сунданської мови, належать до VIII—IX ст. Нині — писемність на основі латинсь-кого алфавіту.
Мадурська мова поширена на острові Мадур та на сході острова Ява. Спілкуються нею 9,2 млн. осіб. Є близькою до малайзійської та яванської. З другої поло-вини XIX ст. використовує складове яванське письмо, а нині — латиницю.
Гаванською мовою розмовляють 20 тис. осіб на Гавайських островах. Із середини XIX ст. вона стала мо-вою школи, церкви, юриспруденції, преси, художньої лі-тератури. З втратою незалежності Гавайським королівст-вом (1895 р.) гаванська мова поступово витісняється анг-лійською мовою. Писемність із 1822 р. — на основі латинської графіки.
2. Про порівняльно-історичне дослідження
аустронезійських мов
Порівняльно-історичне дослідження мов аустронезійської сім’ї зіштовхнулося з рядом дуже відчутних труднощів.
Розміри сім’ї величезні (у цьому немає ніякого сумніву, незважаючи на те, що границі її на деяких ділянках ще не з'ясовані з достатнім ступенем надійності), і структура, як видно, дуже складна.
Аустронезійська компаративістика майже позбавлена можливості спиратися на різночасну документацію мов. Величезна більшість їх відома - якщо відомо взагалі - за матеріалами не старше 150 років, тобто фактично в сучасному стані (окремі більш старі списки слів, зібрані мандрівниками, не змінюють картини). Писемними пам'ятками більш ніж трьохсотрічної давнини володіє невелике число мов у західній частині Індонезії, на Філіппінах, у Південному Індокитаї і на Мадагаскарі. Хоча структура аустронезійської сім’ї багато в чому не чітка, немає сумніву, що ці мови є репрезентативними тільки для обмеженої частини цієї сім’ї (у класифікації І.Дайєна усі вони гесперонезійські). До 1-го тисячоріччя н.е. походять пам'ятники, очевидно, тільки чотирьох мов.
Треба також відзначити, що серед аустронезійських мов не виявлено природних "мов-еталонів" з великою пояснювальною здатністю, що могли б стосовно всієї сім’ї чи до її значних частин виконувати роль, порівняно з роллю санскриту на ранніх етапах індоєвропейської компаративістики.
Однак найбільш серйозною перешкодою на шляху порівняльно-історичного дослідження аустронезійських мов є недолік надійної інформації. Більш-менш задовільно для нестатків компаративістики - навіть при свідомо занижених вимогах - описана невелика частина мов сім’ї (може бути, 10-15%); але при цьому дуже мало, за рідкісним винятком, відомо про їх територіальні діалекти.
Небагато проведено детальних діалектологічних і лінгво-географічних досліджень. Майже немає етимологічних словників, а також порівняльних словників, що виходять за межі обмеженого списку слів.
У подібній ситуації особливо гостро встає питання про співвідношення між двома лініями дослідження, що спільно приводять до з'ясування історії мовної сім’ї: реконструкцією древніх мовних станів і угрупованням мов.
Навряд чи є необхідність доводити, що дослідження, які ведуться по цих двох лініях, найбільш плідні, коли вони проводяться паралельно і скоординовані між собою.
Систематичну роботу над реконструюванням прааустронезійського почав німецький лінгвіст О. Демпвольф. О. Демпвольф приймає відому класифікацію А. Тальхаймера, у якій аустронезійська сім’я поділяється на три групи мов: індонезійську, меланезійську і полінезійську. Сутність цієї класифікації не піддається обговоренню, але немає сумнівів у тому, що Демпвольф (як і Тальхаймер) додає їй деяке історико-генетичне значення, при історико-генетичному тлумаченні класифікація А. Тальхаймера виявляється вкрай недосконалою.
Один з найвідоміших дослідників мов Океанії, А. Капел, писав недавно, що теорія східної, меланезійсько-новогвінейської, прабатьківщини аустронезійської сім’ї (висунута І. Дайеном з опорою на результати лексико-статистичних порівнянь), очевидно, спростовується самою картиною розподілу лексики: вирішальним є те, що значна частина слів, включених у список Демпвольфа, не просліджується на схід далі границь
