РЕФЕРАТ

на тему:

“Базові категорії комунікативної лінгвістики”

ПЛАН

Вступ

1. Дискурс – як базова категорія комунікативної лінгвістики

2. Мовленнєвий жанр як категорія комунікативної лінгвістики

3. Мовленнєвий акт

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонен-тів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка конта-кту та код (засоби) повідомлення,

Умовою успішної комунікації є бажання її учасни-ків спілкуватися (налаштованість на співпрацю); за відсутності такої кооперації виникає конфліктна ко-мунікативна поведінка. На думку американського ло-гіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за умо-ви дотримання чотирьох максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним), істинності (говорити тільки правду), релевантности (говорити тільки те, що стосується справи), ясності, чіткості (го-ворити коротко і зрозуміло).

Однією з найпомітніших ознак сучасної проблемної ситуації (класифікаційної одиниці наукового знання) в лінгвістиці можна вважати бурхливий розвиток функціонально-комунікативних досліджень. У межах останніх органічно поєднується вивчення “власне” мовних процесів і різноманітних духовних, психологічних, соціальних та інших виявів людини, яка постійно “живе в мові”.

Разом з тим ще повною мірою залишаються не окресленими розділи комунікативного напряму досліджень, його основні категорії, методи аналізу тощо. Зокрема, аспекти, пов’язані з мовним кодом процесу комунікації, є одними з найменш вивчених. До цього часу не вирішені проблеми категоріальної організації мовного матеріалу в процесах комунікації, оскільки категорії, опрацьовані з урахуванням сосюрівської дихотомії Мова і Мовлення, є недостатніми для опису модусу зовсім іншої природи, яким є Комунікація.

На наш погляд, такими категоріями можуть стати дискурс, мовленнєвий жанр і мовленнєвий акт. Незважаючи на те, що ці поняття прийшли в лінгвістику із різних наукових традицій, не всіма дослідниками сприймаються як співмірні, їхня комунікативна природа незаперечна, і саме це дозволяє розглядати їх як “претендентів” на ієрархічну категоризацію мовного коду в комунікації.

1. Дискурс – як базова категорія комунікативної лінгвістики

У лінгвістичній літературі термін “дискурс” уживається в різноманітних контекстах і постає як “розмита категорія”, “дрейфуючи” між текстом, контекстом, функціональним стилем, підмовою тощо. Разом з тим поняття дискурсу може бути потрактоване у межах двох глобальних підходів, які маяють спільні риси з позицій комунікативної лінгвістики:

Дискурс як “текст, занурений у життя” з усіма відповідними “формами життя”. У такому розумінні дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, за котрими встає особлива граматика, лексикон, семантика, правила слововживання і синтаксису, – в кінцевому підсумку – особливий світ. Кожен дискурс – це один із можливих світів. Таке розуміння дискурсу як “мови в мові”, “тексту в тексті”, соціально зорієнтованого мовлення можна назвати “Дискурсом1” (Д1).

Дискурс як тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнєвий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, внутрішню, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників спілкування, являє собою синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психологічних та ін.) чинників, залежних від тематики спілкування, і має своїм результатом формування різноманітних мовленнєвих жанрів. Таке розуміння дискурсу можна назвати “Дискурсом2” (Д2).

Орієнтуючись на загальну тенденцію сучасної лінгвістики осмислення дискурсу як найважливішої категорії комунікації, її процес і результат, стає зрозумілим, що Д1 певним чином і під певним кутом зору (комунікативним) співвідноситься з Д2 як початковий етап динамізації об’єкта дослідження і його етап наступний, у котрому синтезована окрім соціальних чинників, домінантних у Д1, низка інших складових (когнітивних, психологічних, конситуативних тощо). Саме Д2 можна вважати найважливішою категорією спілкування, яка інтегрує мовні, мисленнєві й інтерактивні чинники.

У межах дискурсу як найважливішої категорії комунікації здійснюється інтеракція учасників спілкування, перш за все реалізуються їхні інтенційні впливи з метою заспокоєння, отримання інформації, відповіді на запит, роздратування когось тощо. Інакше кажучи, виформовуються конкретні мовленнєві жанри.

2. Мовленнєвий жанр як категорія комунікативної лінгвістики

У сучасному українському мовознавстві проблема мовленнєвих жанрів (далі МЖ) залишається, фактично, не опрацьованою. Окремі зауваження і спостереження, висловлені в працях, присвячених дотичним проблемам, цілісного уявлення про категорію мовленнєвого жанру не дають. Разом з тим у низці мовознавчих традицій, зокрема, російській і польській, дослідження МЖ визнаються одними з найактуальніших у сучасній антропо- і комунікативно (прагматично) зорієнтованій лінгвістиці. Зокрема, підкреслюючи значну роль МЖ (у термінології автора мовленнєвих актів) у людському спілкуванні, А.Вєжбіцка зазначала: «суспільне життя можна уявити як величезну сітку актів мови. Сама історія, як видається, грунтується на мовленнєвих актах (погрозах, засудженнях, пропозиціях, вимогах, переговорах, умовах тощо). Але й приватне людське життя складається значною мірою з мовленнєвих актів. З ранку до вечора запитуємо, відповідаємо, сперечаємося, аргументуємо, обіцяємо, хвалимося, сваримо, скаржимося, відмовляємося, когось хвалимо, дякуємо, звіряємось, докоряємо, робимо зауваження тощо. Одночасно, з ранку до вечора намагаємося зінтерпретувати те, що нам кажуть інші, тобто зрозуміти, яких мовленнєвих актів уживають. Власне кожен раз, коли хтось починає говорити у нашій присутності, намагаємося класифікувати сказане як той або інший тип мовленнєвого акту».

Засновником сучасної теорії МЖ як загальносеміотичного і загальнофілологічного явища був М.М.Бахтін, який ще в праці 50-х років “Проблема мовленнєвих жанрів” визначив останні як «відносно стійкі тематичні, композиційні й стилістичні типи висловлювань». На його думку «мовленнєві жанри організують наше мовлення практично таким чином, як її організують граматичні форми (синтаксичні). Ми навчаємося відливати наше мовлення у жанрові форми, і , чуючи чуже мовлення, ми уже з перших слів угадуємо його жанр, передбачаємо певний об’єм (тобто приблизну довжину мовленнєвого цілого), певну композиційну побудову, передбачаємо кінець, тобто з самого початку ми маємо відчуття мовленнєвого цілого».

Мовленнєві жанри виформовуються історично у процесі