РЕФЕРАТ
на тему:
“Фердінанд де Соссюр”
ПЛАН
Вступ
1. Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра
2. Вплив наукової діяльності Ф. Де Соссюра на розвиток світового мовознавства
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
На початку XX ст. багатьох мовознавців не задо-вольняла не лише концепція молодограматизму, а й уся порівняльно-історична парадигма. На їхню дум-ку, мовознавство було відірване від життя, занурене в старовину, тому не могло вирішувати свої прикладні завдання.
До цих мовознавців належить Фердинанд де Соссюр — основоположник соціоло-гічного напряму.
Соссюр, Фердінанд (Saussure, Ferdinand de) (1857–1913), швейцарський лінгвіст, один з основоположників сучасної лінгвістичної науки, а також структуралізму як наукової ідеології і методології.
Соссюр народився 26 листопада 1857 у Женеві (Швейцарія) у родині французьких емігрантів.
У 18 років пішов навчатися у Лейпцігський університет у Німеччині, у 1880 одержав ступінь доктора.
Потім переїхав у Францію, у 1881–1891 викладав санскрит у Школі вищих досліджень у Парижі. У ті ж роки Соссюр виконував обов'язки секретаря Паризького лінгвістичного товариства й у цій якості зробив дуже значний вплив на розвиток лінгвістики.
Пізніше, з 1906 по 1911, читав лекційні курси по порівняльній граматиці і загальному мовознавстві в Женевському університеті.
Помер Соссюр у Вюфлане (кантон У, Швейцарія) 22 лютого 1913.
Теоретичні праці Соссюра ознаменували поворот лінгвістики від історичного і порівняльного вивчення мов у їхньому розвитку (тобто діахронії) до аналізу мовної синхронії, тобто структури конкретної мови у визначений момент часу.
Соссюр першим послідовно розмежував синхронічний і діахронічний підходи до мови. Його звертання до синхронії зробило революцію в лінгвістиці. При всій значущості нових теорій, що з'явилися з тих пір, і методів сам тип запропонованих ним синхронних структурних описів відігравав визначальну роль у лінгвістичних дослідженнях протягом майже всього 20 ст.
1. Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра
Навчався Соссюр у Женевському (1875) і Лейпцизь-кому (1876—1978) університетах, слухав лекції К. Бругмана, Г. Остгофа, А. Лескіна, Г. Курціуса. Першу працю «Мемуари про початкову систему голосних» опубліку-вав у 1879 р. (єдина серйозна праця, опублікована за його життя). Ця наукова розвідка настільки випереди-ла час, що її зрозуміли й оцінили аж через 50 років, її вважають символом наукового передбачення в лінгвісти-ці. У ній встановлено початкову систему голосних індо-європейської прамови у зв'язку з теорією індоєвропей-ського кореня. Висунена в цій праці гіпотеза про існу-вання у праіндоєвропейській мові ларингалів-сонантів (у лінгвістиці вона отримала назву ларингальної тео-рії) знайшла своє підтвердження в 1927 p., коли львів-ський (на той час) мовознавець Є. Курилович виявив один із таких ларингалів у відкритій під час розкопок 1906—1907 pp. у Туреччині хетській мові. Однак у час виходу праці новаторську ларингальну теорію Соссюра не сприйняли навіть його вчителі Бругман і Остгоф, через що Соссюр змушений був повернутися з Німеччи-ни до Парижа, а згодом (у 1891 р.) переїхав до Женеви, де до кінця життя працював професором університету.
Протягом 1907—1911 pp. він прочитав три курси із загального мовознавства, які не мав на меті публікува-ти. Після смерті Соссюра його учні А. Сеше й ПІ. Баллі в 1916 р. за своїми конспектами його лекцій видали «Курс загальної лінгвістики», в якому викладено ори-гінальне вчення їхнього вчителя, що знаменувало пере-ворот у мовознавстві. Дехто порівнює мовознавчу тео-рію Соссюра з відкриттям М. Коперника.
Філософською основою лінгвістичної теорії Соссю-ра є соціологічне вчення Огюста Конта й Еміля Дюрк-гейма. У «Курсі загальної лінгвістики» простежуєть-ся вплив положень Конта (до речі, Конт уперше ввів термін соціологія), викладених у його «Курсі позитив-ної філософії» (1830—1842): положення про необхід-ність опису розглядуваних явищ без проникнення в їх-ню суть, а лише встановлюючи суто зовнішні зв'язки між ними, і положення про соціальну статику (стан су-спільства) та соціальну динаміку, що досліджує вплив моральних стимулів на перетворення світу.
Близькими для Соссюра були деякі ідеї праці Дюркгейма «Метод соціології», зокрема визначення суспільства як «своєрідної психічної сутності, асоціації бага-тьох свідомостей» і виведений ним «закон примусу», згідно з яким кожен соціальний факт є примусовим (людині нав'язують певну поведінку).
«Курс загальної лінгвістики» починається з визна-чення об'єкта мовознавства. Оскільки мова у звичай-ному розумінні цього слова є багатоликим явищем (фі-зичним, фізіологічним, психічним, соціальним, індивіду-альним тощо), то Соссюр уводить три важливі для його концепції терміни langage «лінгвальна діяльність», langue «мова» і parole «мовлення». Лінгвальна діяль-ність — це все, що стосується мовного феномену. Мова — це соціальний аспект лінгвальної діяльності, зовніш-ній щодо індивіда. Це система взаємопов'язаних еле-ментів, обов'язкова для всіх членів певного колективу. Вона соціальна, нелінійна, має психічний характер. Мовлення — це лінгвальна діяльність мінус мова. Воно індивідуальне, лінійне, має фізичний характер (пов'яза-не з акустичним аспектом). Якщо мова є найважливі-шою (суттєвою) частиною лінгвальної діяльності, то мовлення є випадковим і побічним явищем. «Єдиним й істинним об'єктом лінгвістики є мова, розглянута в самій собі й для себе», — підсумовує вчений.
Новизна соссюрівського положення не в самих по-няттях (поняття мови й мовлення знаходимо у працях Гумбольдта, Бодуена де Куртене та інших мовознав-ців), а в їх послідовному розмежуванні. Розмежування мови й мовлення ніби звузило об'єкт лінгвістики, але в той же час зробило його чіткішим і доступнішим для огляду й виявилося перспективним. Так, згодом на цьому розмежуванні було проведено демаркацію між фонологією і фонетикою.
Із названим положенням пов'язане розмежуван-ня Соссюром внутрішньої лінгвістики, тобто лінгвіс-тики власне мови, і зовнішньої лінгвістики, яка вивчає все, що є чужим організму мови, її системі. До зовніш-ньої лінгвістики належать «усі зв'язки, які можуть іс-нувати між історією мови й історією раси
