Реферат на тему:

Формування і розвиток української методики літератури. Становлення української методики літератури

План

1. Формування основ методики (школа Ярослава Мудрого). Церковна та світська література.

2. Роль М.Смотрицького, Ф.Прокоповича, І.Вишенського.

3. Формування методики у шевченківській період.

4. Погляди І.Франка, Х.Алчевської на процес формування літературної освіти в Україні.

5. Методика літератури радянського періоду.

Одним із найважливіших завдань школи було створення чіткої й ефективної системи літературної освіти учнів. Необхідно було визначити методологічні засади, головні принципи й мету викладання літератури в школі, її місце в системі інших навчальних предметів, встановити обсяг і структуру курсу, створити програми, які відповідали б вимогам сучасності. Було прийнято ряд постанов, але всі вони були заідеологізовані. На словах нібито література мала право на вільний розвиток, але насправді все національне заказане, його треба було весь час висвітлювати в контексті інтернаціонального, до того ж не дуже настирливо. Спроби відірвати літературу від політики завершувалися невдачами. Так, вірний ленінським ідеям Я.Чубар, виступаючи проти "вивихів" окремих письменників, гнівно заперечував такі спроби: "В літературі відбивається життя країни та громадські РУХи: література – це шлях до піднесення культурного рівня людності, а в цих умовах – підвищення культури трудящих мас та у вихованні їх у ідеологічному напрямку... Пролетарська творчість навіть і в літературі та мистецтві повинна бути класовою".

У період свого становлення методика української літератури спиралася на багатій досвід етнопедагогіки, психології, літературознавства і мовознавства, на праці українських письменників і педагогів І.Франка, Х.Алчевської, Т.Лубенця та інших. У 1921 році виходить книга професора О.К.Дорошкевича "Українська література в школі (спроба методики)", її автора звинуватили у методологічній нечіткості, вульгарному соціологізмі, викривленнях в літературознавстві, "прожектерській теорії" в педагогіці. І за всю історію колишнього Радянського Союзу його згадували лише в негативному плані.

В Україні методико-літературну діяльність в 20-х роках минулого століття розгорнули О.І.Білецький, Л.А.Булаховський, А.П.Машкін, В.І.Масальський, С.Х.Чавдаров, Т.Ф.Бугайко.

Центром методичної думки на Україні в той час був Харків, з 1926 року там функціонував Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР, в якому були зосереджені провідні методичні сили. В інституті працювали Є.П.Кирилюк, П.К.Волинський, В.І.Масальський, Т.Ф.Бугайко. Були видані шкільні підручники з літератури, велась робота над створенням систематичного курсу методики.

Початковою спробою наблизитись до створення курсу методики після О.Дорошкевича були "Методичні уваги для вчителя трудшколи" О.І.Білецького та Л.А.Булаховського (1927). У 1928 р. виходять друком методичні посібники А.П.Машкіна "Методика літератури" та "Методика літературного читання".

Систематичний курс методики літератури – "Методика літературного читання у 5-8 класах середньої школи" (1940) створили П.К.Волинський та Г.П.Снєжкова.

У передвоєнні роки Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко видали ряд методичних посібників про вивчення творчості письменників – П.А.Грабовського, Лесі Українки та ін.

Після другої світової війни на Україні розвернулась робота над актуальними і важливими питаннями історії й теорії методики літератури. Своєрідним підсумком цілого етапу розвитку методики стала фундаментальна праця Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайка "Українська література в середній школі. Курс методики" / За редакцією проф. П.К.Волинського (1962). У ній узагальнено здобутки викладання літератури в школі довоєнних часів та в умовах відбудови народного господарства після війни.

Серед досягнень методики цього періоду відзначаються встановлення обсягу, змісту й структури літературної освіти учнів, створення підручників, вироблення нового типу навчального посібника для вчителів – переважно монографічного характеру з вивчення творчості окремого письменника в школі, удосконалення форм, методів і прийомів викладання літератури, поліпшення підготовки вчителів-словесників у педагогічних вузах. Та все недостатня увага приділялась дослідженням теоретичних аспектів, методичної спадщини, розробці нових, активних методів навчання, розвитку самостійного мислення і творчої уяви учнів, ефективності уроків, майстерності аналізу літературного твору.

У подальшому посилена увага приділяється таким важливим аспектам методики, як удосконалення навчальних методів, посилення виховного спрямування шкільного курсу літератури, наукове осмислення та узагальнення передового досвіду словесників.

Потреба узагальнення й наукового осмислення історії методики, доцільне використання надбань минулих поколінь, визначення загальних закономірностей її розвитку спонукало методистів звернутися до прогресивної спадщини. На Україні ґрунтовно досліджувалось зародження, становлення і розвиток методики літератури від часів Київської Русі й до сучасності. Наслідком тривалої праці стало видання фундаментальної монографії О.Р.Мазуркевича "Нариси з історії методики української літератури" (1961). Однією з найважливіших проблем методики другої половини XX ст. є дальше посилення виховного впливу літератури на школярів. Однак вся система роботи, що висвітлювалася у методичних посібниках цього періоду була заполітизована. У завданнях, які ставилися перед школою, наголошувалося на підвищенні якості навчання і комуністичного виховання учнів. Це вимагало творчого розв'язання теоретичних питань викладання літератури, зокрема –проблеми вдосконалення методів, ґрунтовного вивчення, осмислення й поширення передового досвіду роботи словесників – майстрів педагогічної справи, новаторів.

Створюються посібники з актуальних проблем піднесення якості викладання літератури: "Майстерність учителя-словесника" Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко (1963); "Проблемні завдання на уроках російської літератури” Н.М.Сафонової (1977); "Самостійна робота учнів над літературним твором" і "Взаємозв'язок методів навчання на уроках літератури", В.І.Золотникової (1978); "Літературно-мовний кабінет у школі", "Письмові творчі роботи з української літератури у 8-Ю класах", "Література і учнівська творчість" В.І.Цимбалюка (1975-1985); "Наукові основи підручника з літератури (4-10 класи)", "Вивчення елементів теорії літератури в 4-7 класах", Міжпредметні зв'язки на уроках української літератури (4-10 класи) М.Бандури (1979-1984); "Наочність на уроках літератури" В.С.Гречинської.

Центральною проблемою викладання літератури в школі була й залишається якість аналізу художнього твору. Від того, наскільки майстерно проаналізовано твір в єдності форми й змісту, переконливо розкрито його ідейно-художній зміст, повно і свідомо, з правильних ідейних позицій учні сприймають та оцінюють зображені у ньому життєві явища,