Ширше впроваджуються технічні засоби у навчальний процес, зокрема й у викладанні літератури. Основи методики їх використання розробляються в працях Л.В.Чашка "Екранні та звукові засоби навчання" (1976), "Навчальне кіно на уроках у старших класах. На матеріалі викладання літератури, історії та географії" (1963) та ін., Л.П.Кулінської "Звукозапис на уроках української літератури" (1973), "Екранні та звукові посібники на уроках літератури" (1979), в ряді інших посібників і статей.

Для розвитку методики літератури на Україні в цей період характерною рисою є зростання активної участі вчителів спільно з ученими-методистами в її дальшому удосконаленні. Поряд з названими відзначаються праці вчителів-словесників К.О.Ходосова, О.С.Непорожнього, В.В.Фещака, Є.І.Жицького, В.І.Цимбалюка, Г.А.Глухової, Є.М.Кучеренко.

Корисними є монографічні дослідження з досвіду роботи окремих учителів, наприклад, посібник В.І.Цимбалюка "Література і учнівська творчість" (1985). Багато цікавого й потрібного беруть для себе вчителі з нарисів про майстрів-словесників, що регулярно друкуються в журналах "Українська мова і література в школі", „Дивослово”.

Високий рівень методики літератури дозволив створити в Україні ряд ґрунтовних праць узагальнюючого характеру, в яких розв'язуються головні проблеми викладання літератури в школі. Серед них підручник для університетів та педінститутів В.Я.Неділька "Методика викладання української літератури в середній школі" (1978), книга Є.А.Пасічника "Українська література в школі" (2000), „Наукові основи викладання літератури” (За ред. Н.Волошиної та ін.).

Перед сучасною методикою стоїть ряд складних і відповідальних завдань викладання літератури, піднесення ефективності навчально-виховного процесу, які розглядаються далі у відповідних розділах.

Творчий характер методики літератури, роль учителя в її розвитку. Основне джерело методики літератури.

Методика літератури як наука із властивими їй закономірностями, рекомендаціями не є чимось закостенілим, незмінним. Вона перебуває у постійному русі, зв'язаному із змінами в розвитку суспільства та специфічною особливістю, обумовленою предметом і об'єктом її дослідження.

Основою ефективності методики літератури є педагогічна діяльність учителя у навчанні і вихованні підростаючого покоління засобами мистецтва слова. Така діяльність завжди є творчим процесом.

Як одна із форм пізнання дійсності, методика літератури має свій специфічний характер, який визначається особливістю цієї науки, що стоїть на стику педагогіки і літературознавства. Вони є обов'язковими для будь-якої форми пізнання, в тому числі й методики літератури як науки, яка досліджує педагогічні закономірності єдиного процесу навчання і виховання учнів засобами мистецтва слова.

Знання, які здобуваються педагогічною наукою, а в ній – методикою літератури, не повинні лежати непорушне, "мертвим капіталом". Адже такі знання мають цінність лише в тому випадку, коли вони знаходять застосування в педагогічній теорії і практиці.

У методиці літератури можна виділити чотири послідовні етапи наукового пізнання і практичної педагогічної діяльності.

Первісний етап цієї системи, з чого починається педагогічне дослідження, є результати спостереження, опис і узагальнення педагогічного досвіду. Але в науковому дослідженні потрібно не лише описати педагогічну діяльність, а й зробити її теоретичний аналіз, провести педагогічний експеримент, результатом яких є виведення закономірностей педагогічної діяльності, що є вже Другим етапом цієї системи.

Ці два початкові етапи дослідження відображають науково-теоретичну Функцію педагогіки, в тому числі й методичної науки.

Наступний етап характеризує конструктивно-технічну функцію науки, коли вона формулює принципи педагогічної діяльності, загальні її норми або вказівки до практичної роботи вчителя, які в ході дослідження конкретних правилах, рекомендаціях для педагога-практика.

Останній елемент системи – діяльність педагога-практика, який, керують принципами педагогічної науки, втілює їх у безпосередню практичну роботу з навчання і виховання учнів. І ця нова практична діяльність учи об'єктом вивчення науки через спостереження, опис, теоретичний аналіз, в результаті чого виявляються нові закономірності, конкретизуються раніше здобуті знання, уточнюються принципи навчання і виховання, розробляються рекомендації тощо.

Отже, практична діяльність педагога займає важливе місце і є ніби зв'язуючою ланкою у замкнутій системі відношень: наука – практика – наука. Вона є основним джерелом, звідки методична наука черпає емпіричний матеріал для педагогічних узагальнень і теоретичних висновків.

Творчий характер методики літератури

Процес викладання літератури в школі слід розглядати як творчу діяльність учителя-словесника. В.О.Сухомлинський писав, що "за самою своєю логікою, за філософською основою, за творчим характером педагогічна праця неможлива без елементів дослідження". Саме в такій діяльності наукові знання з методики є джерелом педагогічної творчості учителя. Адже "зроблене вченим відкриття, коли воно оживає у людських взаємовідносинах, у живому пориві думок і емоцій, постає перед учителем як складне завдання, розв'язати яке можна багатьма способами, і у виборі способу, у втіленні теоретичних істин у живі людські думки й емоції саме і полягає творча праця вчителя".

Для того, щоб праця вчителя-словесника була справді творчою, він повинен мати необхідні знання з літератури, методики, педагогіки, психології, розуміти суть педагогічного процесу і основні його закономірності навчання і виховання засобами мистецтва слова.

Роль учителя в розвитку методики літератури

У сучасних курсах методики літератури втілений колективний розум і досвід багатьох поколінь педагогів-теоретиків і практиків. І наявність таких наукових знань позбавляє вчителя у практичній діяльності відкривати ще раз уже відкрите. Але в науковому курсі методики подані лише загальні закономірності і принципи педагогічного процесу вивчення літератури в школі. Учитель повинен їх творчо застосовувати у конкретних і неповторних ситуаціях педагогічного процесу. Отже, методичні рекомендації, знанні про закономірності навчання і виховання засобами мистецтва слова, які дає учителю-словеснику методична наука, стають ніби передумовою для йогс самостійної