Основу Шевченкової мовної творчості разом із лексикою становить також і народна фразеологія, яка в поета часто зливається з його власними афоризмами й стає засобом розкриття як художнього, так і соціально-політичного кредо поета, перетворюється у невід'ємний художній компонент вираження його революційних ідей. Народні фразеологізми в творах Шевченка часто мають глибоко філософське й разом з тим гостро соціальне забарвлення. Напр.:

«Все йде, все минає і краю немає»; «Тяжко жить на світі, а хочеться жить»

(«Гайдамаки»),

«Не дай, боже, в багатого і пить попросити»

(«Сова»),

«Усі на сім світі — царята і старчата — Адамові діти»

(«Сон»),

«Нема раю на всій землі, Та нема й на небі»

(«Не завидуй багатому»),

«Бо хто не вміє заробить, То той не вмітиме й пожить»

(«Сліпий»),

« У всякого своє лихо, 1 в мене не тихо»

(«Холодний яр»).

Перевагу над іншими стилістичними пластами фразеологізмів надає розмовно-просторічним сталим конструкціям, народним прислів'ям і приказкам також і М. Стельмах у своїх прозових творах. Письменник майстерно використовує стійкі формули усномовного походження для експресивного вираження як позитивних, так і негативних рис своїх героїв. Напр.: «Гарна молодиця — сам чорт ложку меду вложив»

(«Велика рідня»),

«Бісів Юхим з води вийде сухим»

(«Велика рідня»),

«Ринувся, як ведмідь на пасіку»

(«Кров людська не водиця»),

«Витріщився, як теля на нові ворота»

(«Велика рідня»),

«Ти йому слово, а він тобі десять»

(«Коли плачуть боги»).

"Розмовна фразеологія є невичерпним джерелом створення гумористичного, а часто і сатиричного ефекту. Цей ефект досягається зокрема за допомогою введення в текст літературного твору просторічної, згрубілої фразеології або усталених сполук розмовного характеру з яскраво вираженою гумористичною семантикою" [56; 49]. Окремі з цих фразеологізмів створилися внаслідок редукції народного анекдоту. Такого роду усномовних фразеологізмів дуже багато в «Енеїді» І. Котляревського, «П'ятами з Трої накивав»; «З двора в собачу ристь побіг»; «Мої великі кулаки Почешуть ребра вам і спину»; «І молодиці-цокотухи Тут баляндраси понесли»; «На нього всі баньки п'ялили»; «Еней піджав хвіст, мов собака»; «Анхіз кричав, як в марті кіт»; «Скрізь йорзає, як чорт в болоті»; «Пропали! Як Сірко в базарі», в гумористичних творах Г. Квітки-Основ'яненка, україн-ських письменників-байкарів П. Гулака-Артемовського Л. Глібова, в гуморесках С. Руданського, у прозових творах І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, у драматургії М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого та інших творах художньо-белетристичного стилю української літературної мови XIX століття.

Дуже широко користуються розмовною фразеологією як невичерпним джерелом народного гумору й сучасні українські прозаїки, поети та драматурги.

Так, розмовна лексика і фразеологія є основою творів неперевершеного майстра українського гумору й сатири Остапа Вишні. Вона є органічним компонентом мовної палітри письменника і одним з важливих чин-ників ні з чим не зрівнянної гумористичної сили творів цього видатного українського майстра слова. Наведемо приклади:

"От подивіться і скажіть, який із цих двох колгоспів матиме сало, а який із них, замість сала, плямкатиме губами, дивлячись, як перший їстиме сало?”

("Кукурудза і сало"),

"Що ж вам іще сказати? Знайте найголовніше: «Не святі горшки ліплять!» Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз підкреслюю, навчитися можна!"

(«Отак і пишу»).

Засобом тонкого ліричного гумору та гострої сатири виступає розмовно-побутова фразеологія і в творах багатьох інших українських письменників, які часто включають усномовні фразеологізми в контекст іншого стилістичного плану і цим інтенсифікують ефект комізму. Напр.: "Докладай по вищестоящих начальствах, що кабеля перетягли... Бачиш?. А де ж ти взяв бінокля? От ловко, матері його ковінька... "

(Л. Первомайський "Атака на Ворсклі"),

"А мене за пораду на водоході вашому покатаєте...— Чи ти клепку з голови загубив? — накинулась баба Єлизавета "

(О. Донченко "Вітер з Дніпра"),

"...Та він заткне за пояс любого вашого занюханого службовця, бо тепер сам на цілих двоє сіл службовець. Агент!»

(В. Кучер "Трудна любов"),

«Я чув дещо таке... І ти, Чумаченко, чув? — Чув, товаришу гвардії майор. Це дійсно слабке наше місце: як оборона, так казяться! — Із жиру вони в тебе казяться... Ах, лобури! —Майор лаявся, проте злості не чулося в його словах"

(О. Гончар "Прапороносці").

Таким чином, розмовно-побутова фразеологія в різних жанрах художньо-белетристичного стилю української літературної мови є випробуваним засобом посиленої експресії висловлення, увиразнення, іноді унаочнення ідеї, яку доносить письменник до читача. "Разом з тим вона є:

- одним із засобів створення мовних партій персонажів художнього твору, підкреслення окремих рис їх характеру, оцінки певних негативних чи позитивних вчинків героїв;

- усномовна фразеологія надає.широкі можливості для індивідуалізації, а іноді й типізації мовних партій персонажів;

- розмовна-побутова фразеологія є неперевершеним і одним з основних засобів створення гумористичного ефекту" [37; 20].

Таким чином, розмовно-побутову фразеологію використовують хоч звичайно і меншою мірою, ніж художньо-белетристичний стиль, також стилі науково-популярний, публіцистичний, зокрема такі його різновиди, як суспільно-політичний та стиль масової комунікації. У мовознавчій літературі останнім часом справедливо відзначається, що мова переживає зараз черговий і досить активний період зростаючого впливу розмовних стилів на стилі книжного мовлення. Причиною цього, безперечно, є активізація суспільно-політичного життя, його демократизація, відмовлення від догматизму. Решта функціональних стилів, як правило, не включають розмовно-побутової фразеології в систему своїх виражальних засобів.

2. Фразеологізми: семантичний аспект

Широкого визнання у вітчизняному й світовому мовознавстві здобула семантична класифікація, фразеологізмів, опрацьована В.В.Винградовим. В основу його фразеологічної теорії покладено ступінь видозміни значення слова у різних синтаксичних і стилістичних умовах фразоутворення.

Являючи собою єдине значеннєве ціле, фразеологічні одиниці не є однаковими з погляду з'єднаності компонентів і співвіднесеності семантики усього вислову з семантикою його окремих складників-компонентів.

Зважаючи