ТЕМА: Графічно-стилістична мова стародруків XVI – XVIII ст.
Українська книжкова гравюра 16-18 ст. віддавна привертала увагу дослідників.
Не згасає інтерес до неї і в наші дні – як у вчених, так і в широкого кола шанувальників давньої культури.
Приклад сміливого, творчо активного освоєння захїдного мистецтва показав Іван Федоров. Прототипами деяких його фігурних і орнаментальних прикрас стали гравюри західноєвропейських митців Ергарда Шена, Ганса Зеебальда Бехама, А. Альдегревера та інших. До західних взірців зверталися також майстри із Стрятина, Крилоса, Києво-Печерської лаври, відомі видавці Спиридон Соболь, Михайло Сльозка, Кирило Ставровецький, цілий ряд граверів 17-18 ст. Творче засвоєння кращих здобутків західного мистецтва не нівелювало національного обличчя української книги і її оздоблення, навпаки, відчутно збагачувало арсенал зображувальних засобів, підсилювало, відтіняло її самобутню своєрідність.
Щедрими на несподівані відкриття виявились подальші дослідження характерного явища стародрукованого мистецтва -–міграції гравірованих дощок, кліше. Зужиті дошки з книжковими ілюстраціями не вилучалися з арсеналу друкарських матеріалів. Їх берегли, ремонтували, реставрували і використовували знову й знову. Вони переходили з книги в книгу, від одного друкаря до іншого, з друкарні в друкарню, нерідко потрапляли і за межі України. Уважне вивчення цього феномена нашої давньої книги, започатковане М. О. Макаренком і А. С. Зьорновою, дало змогу зробити низку важливих спостережень, уточнити датування друків, гравюр, точніше визначити, коли й де працював той чи інший гравер.
Раніше вважалось, що в українському друкарстві гравюра на металі – мідьорит і офорт – з”явилися тільки в другій половині 17 ст. Таке пізнє засвоєння нової гравірувальної техніки, яка в порівнянні з гравюрою на дереві (ксилографією) давала ширші зображувальні можливості, викликало здивування. Адже мідьорит уже з 15 ст. був відомий у західній книзі, на початку 17 ст. з”явився в білорусько-литовському друкарстві, яке розвивалося приблизно в однакових з Україною умовах. Енергійні пошуки в цьому напрямку увінчалися успіхом. Ще Іван Федоров, як виявилося, клопотався про оздоблення свого витвору – острозької Біблії – гравюрами, відбитими із різьблених металевих форм, але з якихось поки що не з”ясованих причин не зміг здійснити свого задуму. Це зробили невдовзі інші друкарі – його послідовники. Використання мідьоритів тепер зафіксовано в кількох львівських латиномовних виданнях першої половини 17 ст., починаючи з 1615 року, і в київських – кириличному 1628-го й латиномовних 1641-го та 1645 рр. Ось чому серед українських граверів другої половини 17 ст. виросли такі видатні майстри гравюри на металі, як Леонтій і Олександр Тарасевичі, Іван Щирський, Лаврентій Крщонович, Никодим Зубрицький, а згодом – Данило Галяховський, Іван Мигура, Оверкій Козачківський, Григорій Левицький, які зажили всеєвропейської слави.
Розвиваючи традиції митців книжкової мініатюри, майстри українських стародруків уписали яскраву сторінку в історію вітчизняної культури. Вони створили книги, що є справжніми художніми шедеврами – з їх неповторним власним обличчям, особливою красою кириличних шрифтів, композиції аркуша, титульними гравюрами, фронтиспісами, сюжетними ілюстраціями, заставками, заголовними літерами. Глибиною змісту, щирістю вислову, яскравістю і лаконізмом художніх засобів ці оздоби в цілому становлять оригінальне, самобутнє явище в світовому мистецтві.
Дохідливі й виразні, перейняті гуманістичними ідеями, вони вкарбовувались у свідомість сучасників як живі історичні аналогії, перегукувалися з явищами навколишньої дійсності, кликали до протесту і боротьби.
Суспільно-історичний розвиток українського народу утруднювався тим, що сусідні держави, врятовані Київською Руссю від монгольського нашестя, спрямували агресивні дії проти неї самої, скориставшись із прагнення трудового люду визволитися з-під татарського іга.
Соціально-економічний розвиток поглиблює диференціацію ремісників, які відійшли від сільського господарства. Розширюється номенклатура виробів, пов”язаних не тільки з обслуговуванням потреб населення, а й з військово-збройною, архітектурно-будівельною і мистецькою сферами.
Гуманістичні ідеї, що вперше виявилися в культурі Італії, швидко проникають в інші країни, в тому числі й східноєвропейські. Саме цим обумовлюється еволюція стилів мистецтв, у пам”ятках писемності спостерігаємо ухил від релігійного змісту до повчального з елементами світського характеру.
Розвиток духовного життя народу, а відтак і всіх видів мистецтва визначався соціально-економічними й політичними умовами. З другої половини 16 ст. більшість земель України внаслідок Люблінської унії 1569 р. опинилася в складі Польщі. В 1596 р. було запроваджено Брестську церковну унію, посилилась експлуатація селян, заснована на кріпацькій праці. Польська шляхта й українські пани загарбували нові й нові землі, нещадно експлуатували населення.
Для відпору цій експансії на Україні виникають громадські і національно-релігійні об”єднання – братства, а також ремісничі цехи. Братства розгортають просвітницьку діяльність, організовують школи, друкарні.
Визвольна антифеодальна боротьба народу впливала як на його світогляд, так і на естетичні уподобання. Від мистецтва вимагалося творення нових образів, не настільки витончених, але більш дохідливих і зрозумілих масам. Художники прагнули вільного перетлумачення канонічних сюжетів, унаочнення їх, надавали своїм картинам національної форми. Персонажі образотворчого мистецтва діставали більшу індивідуальну виразність і змальовувались в реальному оточенні. Під впливом смаків ремісничо-селянських верств мистецтво стало тісніше пов”язуватися з життям, намагалося відповісти на естетичні та ідейні запити свого часу.
Вже в 15 ст. в Європі інтенсивно розвиваються економіка, культура, політичне життя. Потреба ширення знань у різних галузях виробництва, в торгівлі, науці, освіті спонукала до настійних пошуків простих засобів, дешевого і швидкого виготовлення книг. І такий винахід здійснив у 40-х роках 15 ст. Йоганн Гутенберг у Німеччині. Новий винахід швидко, як на ті часи, поширився в усій Європі.
Якщо раніше для виготовлення рукописної книги треба було забити цілу череду телят, щоб виготовити з їхньої шкіри потрібну кількість пергаменту, то