Спочатку друкована книга наслідувала рукописну – як у засобах оздоблення титульних аркушів та фронтиспісів, так і в шрифтовому оформленні – кириличні шрифти близькі до рукописного півуставу. Прагнучи надати своїм виданням краси й ошатності, першодрукарі зверталися до художників-мініатюристів, які розмальовували обрамлення, заставки, кінцівки та заголовні літери.

В рукописних книгах на початку була тільки назва, виконавці письма та оздоб згадувалися рідко. Новий спосіб виготовлення книг наповнює серця друкарів законною гордістю, свідомістю власної гідності, значимості своєї праці, тому на титульному аркуші зазначається поряд з назвою твору і прізвище друкаря, відомості про те, за чиєю участю або чиїм коштом, хто, де й коли видав книгу.

Виготовлення друкованої книги вимагало об”єднання зусиль значного числа людей різних професій, а заснування друкарні – подолання численних труднощів: потрібні були значні кошти на придбання друкарського верстата й іншого обладнання, на виготовлення шрифтів, купівлю паперу чи налагодження його виробництва.

Швидкому становленню друкарства на Україні передував розвиток ремесел, які потім використали друкарі, зокрема золотарство з тисненням, лиття гармат і дзвонів з написами, карбування монет і печаток за допомогою пуансонів. Палітурництво існувало задовго до друкарства, і його без істотних змін використали друкарі. Давньою була традиція вибійок – перенесення зображень з дошки на тканини. Подібним способом виготовляли колтрини (шпалери), гральні карти. Так й станкові гравюри почали виготовляти раніше за книжкові.

Друкарський верстат мав вигляд преса, що притискав папір до набору за допомогою металевого гвинта. Були тут іще рами для набору та дві відшліфовані металеві дошки – нижня і верхня.

Літери відливали у мідних формах (матрицях), вибитих пуансонами – спершу із олова, а пізніше із суміші свинцю, олова, сурми та заліза.

Папір стародрукованих книг здебільшого високої якості – білий з водяними знаками (філігранями) і добротною фактурою поверхні, часом теплого відтінку старої слонової кістки. Цей папір добре вбирає фарби, від чого друк має привабливий оксамитовий вигляд.

Напрестольні Євангелія часто одягали в металеві шати, срібні чи позолочені. У найдавніших зразках це були тільки наріжники й середники, на оксамиті, здебільше червоного кольору, згодом – суцільні металеві пластини.

На оправах 16 – першої половини 17 ст. малюнки на металевих наріжниках та в середнику вигравірувані, але вже з другої половини 17 ст. переважають рельєфи – як орнаментальні, так і сюжетні. Інколи, щоб надати книзі більшої ошатності, застосовували водночас позолочення і сріблення, що допомагало золотареві краще виявити композицію, виокремити основні елементи. Велика увага приділялася заголовному аркушеві-титулові і наступному – фронтиспісу, а також заставкам перед текстом, заголовним літерам та кінцівкам.

Українські стародруки відзначаються надзвичайною різноманітністю та індивідуальними прикметами оздоблення. В українських виданнях 16 – початку 18 ст. простежуються своєрідні риси в оформленні титульного аркуша, в заставках, кінцівках, ілюстраціях.На зворотньому боці вхідного аркуша (титула) здебільшого вміщувалися сюжетні гравюри, інколи герб, пов”язаний не із змістом книги, а з тією особою, на чиї кошти вона видана, або з місцем видання, а також тексти на честь меценатів та благодійників, авторів книг, друкарів, видавців. Книги з любов”ю прикрашали заставками, що стояли перед початком тексту. В ранніх друках вони мали рослинний орнамент, а згодом їх композицію стали доповнювати фігурними та сюжетними зображеннями.

Чільне місце відводилося ілюстративній гравюрі; вона не тільки оздоблювала книгу, а й полегшувала сприйняття тексту, доповнювала його.

Гравюри-заставки, кінцівки та рамки виконують роль цезури, відзначають початок розділу або важливі місця, що потребують виділення. Українським стародрукам властиві особливий лаконізм і виразність мистецької мови, монументальність в структурі й композиції, у трактуванні постатей і оточення.

Українське друкарство започаткував Іван Федоров. Своєю видавничою та культурно-освітньою діяльністю він дав новий імпульс розвиткові друкарства в Москві, Білорусії та на Україні. Апостол, виданий ним 1564 року в Москві, є першою точно датованою російською книгою. Виданий ним же 1574 р. у Львові Апостол поклав початок безперервному українському книгодрукуванню.

Іван Федоров народився близько 1528 р. Він був дияконом церкви Миколи Гостунського в Кремлі. Цар Іван IV наказав Федорову разом з Петром Мстиславцем заснувати друкарню та дав на це кошти. Виданий тут Апостол є визначним твором друкарства й графічного мистецтва, що красою шрифтів, досконалістю друку і багатством прикрас перевершив надруковане до того в анонімних російських виданнях.

1572 року Федоров переселився до Львова, де відновлює друкарську справу. Допомогли йому в цьому львівські ремісники та члени братства – об”єднання українських міщан. 25 лютого 1573 р. він почав, а 15 лютого 1574 р. закінчив друкування Апостола – багато оздобленого заставками, кінцівками та ініціальними літерами й фронтиспісом із зображенням автора книги – євангеліста Луки. Того ж 1574 року Федоров видав ще й Буквар – невеликого формату, але гарно оздоблений. Це була перша світська книга у східнослав”янських народів.

1578 р. вийшов буквар з добіркою церковнослав”янських та грецьких текстів, 1580 р. – Новий Завіт з Псалтирем, а ще через рік – Біблія.

Прикметною рисою федоровських друків є їх висока виконавська культура. Вони сприймаються як єдиний мистецький твір. Велику увагу приділяв Федоров організації сторінки, запровадив нові елементи – колонцифри, колонтитули, сигнатури, розробив цілу систему виділень у тексті, написів на берегах. Широко застосовував червону фарбу не тільки для ініціалів, але й для виділення заголовків