На всіх етапах історії українського друкарства і гравюри спостерігаються тісні зв”язки між київськими і львівськими видавцями та художниками. Вони обмінювалися не тільки шрифтами, кліше, а бувало самі виїжджали до міста, в якому готувалося те чи інше видання. Ось чому ілюстрації одних і тих же майстрів зустрічаються як у київських, так і в львівських виданнях. І хоча цих майстрів можна об”єднати в одну школу українського деревориту, кожен з них являє собою неповторну індивідуальність.

Львівський гравер Георгій працював у 30-40-х роках 17 ст. Його твори зустрічаються у виданнях Братської львівської друкарні – Євангеліях (1636, 1644, 1690 і 1743 рр.), Октоїхах (1639 та 1644 рр.). Увагу привертають титульні аркуші до цих видань, що зберігають традиційну арку для заголовка, в тимпанах якої вигравірувані голівки ангелів. Георгій полюбляв помірну густоту штрихів, гарно ритував, у пропорціях постатей та облич дотримувався приписів ренесансної естетики. Це добре видно, наприклад, на гравюрі “Вседержитель” – “Акафісти …” (1624), повтореній у Євангелії 1636 р. Як і митці Києва, Георгій схильний до монументалізації образів. Його “Розп”яття” в Євангелії (1636) – це велична композиція, розгорнута фронтально по площині, а три хрести й чотири особи пристоячих займають майже весь формат гравюри. Постаті створюють особливу атмосферу значимості події. Щоб не вносити елементу, який би знизив високий пафос, автор не показує воїнів, котрі, за Євангелієм, розігрували облачення Христа. Можливо, Георгієві належать ще й інші гравюри в цій книзі, які за манерою виконання подібні до підписаних ним робіт.

Народна естетика вплинула на творчість одного з найбільш плідних і оригінальних граверів 17 ст. Іллю. Він тривалий час виконував найрізноманітніші гравюри до київських та львівських видань. Серед них особливо цікаві великі титульні аркуші до Требника (Київ, 1646), фронтиспіси з апостолами в розкішних інтер”єрах до Апостола (Львів, 1639), оздобленого заставками, кінцівками та гербами. Найбільш відомі його гравюри до Требника (1646), Патерика Печерського (Київ, 1646, 1661), Біблії (не виданої).

Ілля умів скупими штрихами, окремими деталями передати глибину інтер”єру.

Винахідливість Іллі виявляється у складних композиціях титульних аркушів та великих сюжетних заставок. У кожній гравюрі він прагне якнайкраще донести до глядача зміст. Подиву гідне багатство і невичерпність його фантазії. Досить вказати, що на титулі Требника (1646) зі сценами семи таїнств і сценами страстей, вигравірувано епізоди, в яких зображено від чотирьох до двадцяти осіб, розміщених на тлі архітектурних споруд або в інтер”єрі. Виразності цим аркушам надає своєрідна манера, властива лише Іллі, -- густо штрихувати зображення. Тільки в тих випадках, коли він прагне надати ілюстраціям легкості й прозорості, штрихи кладе розріджено.

Заставки до цієї книги – справжні шедеври, ясні змістом, яскраві формою, легкі й тонкі композиційно. Соковитий орнамент чітко обрисовує форму заставки, що силуетом подібна до картуша завдяки густо покладеним горизонтальним штрихам між орнаментом. У заставці “Тайна миропомазання” чудово зображено інтер”єр, у якому відбувається ця жанрова сцена.

Про обдарованість Іллі, його нахил до строгої монументальності свідчать і гравюри, якими він мав оздобити Біблію. Джерелом для них послужили ілюстрації голландського художника, гравера й видавця Піскатора до Біблії, що вийшла в Амстердамі 1614, 1639, 1643 і 1650 рр. Ці ілюстрації Ілля творчо переосмислив. Його композиції лаконічніші, в них менше дійових осіб, відсутні другорядні деталі, а в пейзажі внесено багато характерних споруд, краєвидів рідного міста та вітчизняної архітектури, побутових деталей, зображень місцевих свійських та диких тварин.

Визвольна війна 1648-1654 рр. і возз”єднання України з Росією справили величезний вплив на історичний розвиток українського народу.

Мистецька творчість України цих часів пройнята пафосом визвольної боротьби, демократичними ідеями. Вона розвивалася в умовах консолідації прогресивних сил українського народу, національного самоутвердження, загострення класових суперечностей та посилення опору проти татаро-турецьких нападників і польсько-шляхетських поневолювачів на Правобережжі. Зростав інтерес до етики, моралі, до пізнання навколишнього світу. Це поклало виразний карб на всі види мистецтва, визначивши його реалістичну тенденцію, надавши його образам щирої людяності, величі й урочистості.

Значний вплив на друкарство справило розширення духовних інтересів і запитів людей того часу. Про це ми можемо судити, зокрема, по великих бібліотеках, що належали навчальним закладам, монастирям та приватним особам. Тут були книги з різних галузей знань, серед яких особливо часто знаходимо праці з гуманітарних наук і мистецтва в німецьких, італійських, французьких, голландських, польських виданнях.

Специфіка культури в цю добу визначалась також і тим, що в суспільному житті значно збільшилась питома вага міських ремісничих та селянських мас. Саме їх запити і вимоги вплинули на митців, і завдяки їм вся культура стала набувати демократичного спрямування. В мистецтво і літературу все більше вливалося свіжих сил, що піднялися з народних глибин. Вони внесли в духовне життя суспільства просвітительські віяння, гуманізм. Письменники, як, наприклад, вихованець Київської академії Феофан Прокопович, захищали й поширювали наукові теорії Галілея і Коперніка.

Наказом Петра I від 5 жовтня 1720 р. Києво-Печерській друкарні було заборонено друкувати будь-які книги, крім богослужебних, але і їх належало “для совершенного согласия с Великоросийскими справлять прежде печати …дабы никакой розни и особого наречия во оных не было”. Оскільки заборона 1720 р. не торкалася художнього оздоблення, київські та чернігівські гравери мали можливість розвивати