Дивна лексика не заважає сприйняттю, вона заворожує, бере у полон музикою слова, примушує зрозуміти не тільки буквальне значення слова, але й цілий поетичний образ. Використовуючи діалектизми, автор змушує читача побачити гори і ліси і тих, хто їх населяв, очима гуцулів, у яких склався власний погляд на природу і світ. Тому вживаються слова «щезник», «чугайстир», «наявка», які характеризують саме гуцульські уявлення про нечисту силу лісів. Тому вживається слово «плай» на позначення гірської стежки, «воріння» замість цілої фрази – «огорожа з дерев’яних лат». Не кажучи вже про назви деталей одягу – гачі, креденці (штани), табівки, дзьобні (сумки різних видів), гуля (білий кожушок) тощо.

Ці назви, як і назви дерев, гір, річок, міфічних істот відображать ментальність народу, спосіб його поетичного і побутового мислення. Саме тому так природно зливається у повісті оповідь про події життя реального, зовнішнього і не менш реального для людини внутрішнього світу. Дійсніть і вигадка, реальність і фантастика набирають певних національно своєрідних рис і допомагають точніше уявити собі дивний край – Гуцульщину, - побачити її народ у проявах духовного і побутового життя.

Неповторна своєрідність гуцульської говірки передає не тільки мелодику мовлення, а й надає твору особливої художньої виразності, допомагає передати національний колорит.

Повість також позначена виразними прийомами імпресіоністичного компонування матеріалу, символічно-метафоричного окреслення образів головних персонажів, передачі міфологічних уявлень гуцулів.

Фольклоpними джеpелами пpекpасної повісті стали і власні спостеpеження Михайла Коцюбинського, і моногpафії Онищука А. та Шухевича В., фольклоpні збіpники В.Гнатюка.

Свято дотpимуються вівчаpі неписаного закону, що «живий вогонь - ватpа на полонині, яка не повинна згаснути ціле літо. Бо саме вогонь - обоpонець од всього лихого.

???????p?? ?????? - ?? ?? ?????? ??p??? ???????, ?? ??????, ? ? ???????? ????p??? ? ???p???? ??p????.

Hе залишає поза увагою автоp обpядовість гоpян, зокpема обpяд поховання. Пpоникливо змальовує письменник в повісті святвечіp. Звучать у твоpі фольклоpні пісні Каpпат.

3. Твори М.М.Коцюбинського

В оповіданні «Лялечка» Михайло Коцюбинський відтворює психологію роз-двоєння людського «я» та внутрішній конфлікт. Але найяскравіше цей конфлікт показаний в етюді «Цвіт яблуні»: тут кульмінаційна точка людської драми. Для зображення психології героя в «Цвіті яблуні» важливим став подальший розви-ток художньо-психологічної концепції Коцюбинського: до розуміння нерозрив-ності та циклічності психологічного процесу (кільця психічного процесу) пись-менник додає уявлення про багатошаровість психіки людини (підсвідомість, свідомість, самосвідомість).

В етюді ліричний герой представлений у момент свого граничного душевного напруження — вмирає його дочка. Атмосфера цього тра-гічного моменту підкреслена скорботними тонами чорного кольору. Світло та тінь становлять той художній простір, у якому відбувається дія, — це символ бороть-би життя й смерті. Роль мікрообразів у такій імпресіоністичній структурі дуже ве-лика, уся оповідь наче зіткана з них. І все ж тут чітко простежуються три плани свідоме сприйняття ліричним героєм реальної дійсності (зорові та слухові вражен-ня від усього навколишнього); сприйняття цих самих подій підсвідомістю через мікрообраз; світ і усвідомлення самого себе (самоспостереження) — своїх рухів, дій, думок, почуттів. Усі три плани сплетені між собою в єдиний кільцевий пси-хологічний процес, який розвивається по висхідній до моменту душевної кризи героя, а потім спадає. Таким чином побудована більшість творів Михайла Коцю-бинського. Відтворенню внутрішнього світу героїв підпорядковано й суто імпре-сіоністичні засоби — світло, тінь, колір, вібрацію.

Роздвоєння особистості героя, якому Коцюбинський приділяє значну увагу, стає тим важливим елементом, якому підпорядковується імпресіоністична кон-цепція кольорів. Письменник досягає потрібного художнього ефекту через по-єднання контрастних почуттів і кольорів. У новелі «Цвіт яблуні» роздвоєння героя передають світло та тінь, в «Intermezzo» — образи природи та внутрішні відчуття, передусім сонце й утома. У творах «В дорозі» й «Intermezzo» письмен-ник зображує процес висвітлення «травмуючого матеріалу» з надр підсвідомос-ті. Тут роздвоєння «я» ліричного героя між «я» —громадським обов'язком і «я» — особистими потребами також є основою розвитку внутрішнього сюжету. Ко-цюбинський показує психічний процес звільнення від комплексу вини «я»-особистого перед «я»-громадським. У новелах 1900-х років письменник підніма-ється до постановки філософських проблем сенсу буття, ієрархізації ціннісних орієнтацій, поведінки людини в критичних і кризових ситуаціях.

Цикл «З глибини» — зразок жанру поезії в прозі — розкриває емоційну гос-троту світовідчуття митця, відтворює життя душі поета, перейнятої «всіма скор-ботами світу» та трагічно самотньої. Ліричну тональність мініатюр циклу «Хма-ри», «Утома», «Самотній», «Сон» визначають такі образи-символи психологіч-ного змісту: серце, пісня, сонце, хмари, вогонь. Велику образотворчу роль відіграє символіка кольору: «мандрують блакитним шляхом», «клубочиться чорними хвилями», «сірі крила над землею», «золото серця». Широко використовуються ритмотворчі засоби ліричної композиції (паралелізм, анафора, обрамлення). Експресивність художніх висловів підсилюється прийомом градації, риторични-ми запитаннями, конструкціями еліпсису. Мотиви й образи циклу розвинуті письменником у новелі «Intermezzo».

Михайло Коцюбинський звертався до лексики й фразеології інших мов – молдавської («Помстився», «Для загального добра», «Пе-коптьор», «Відьма»), татарської («В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами»), циганської та румунської («Дорогою ціною»), єврейської («Він іде»); важливе значення має використання соціальних діалектизмів для відкриття ідеології і звичаїв панівних класів, релігійного мракобісся («У грішний світ», «Лялечка», «Подарунок на іменини»).

Одною з характерних прикмет стилю письменника є посилена метафоризація його мови. Прикладів метафоризації можна навести багато