Та найоригінальніше виявив себе письменник у синтаксисі.

І тут письменник пройшов шлях удосконалення й новаторства. Синтаксична манера розповіді раннього Коцюбинського була дуже подібна до розповіді Нечуя-Левицького, що виявилося насамперед, у перевазі речень з, так би мовити, нормальною будовою, здавна узвичаєним порядком слів, за яким, наприклад, означення звичайно ставляться перед означуваними словами, в описах застосовуються розповідні речення; у простих реченнях, що йдуть одне за одним, часто повторюються підмети, а присудки оформляються в одному і тому ж часі; вводяться зв’язки був, була, було і подібні; мова персонажів, як правило, супроводжується авторськими зауваженнями.

Але вже в 90-х роках Михайло Коцюбинський починає наполегливо урізноманітнювати синтаксичні засоби, використовуючи для цього і можливості розмовної мови, і новіші досягнення як українських майстрів слова, так і письменників інших народів.

Його речення стають різноманітнішими щодо будови, з’являється багато коротких, немовби обрубаних речень, урізноманітнюються способи поєднання їх у більшій єдності, частіше змінюється порядок слів.

Великої вправності досягає письменник поєднанням довгих і коротких речень. У таких випадках його мова немовби раптово уривається; цим посилюється цікавість читача чи слухача до описуваного, роблячи його ніби учасником змальованих подій.

Особлива увага приділяється відокремленим другорядним членам речення і взагалі відокремленню. З’являється багато відокремлених означень; для підсилення враження вони часто інверсуються, ставляться після означуваних слів; означення-прикметники чергуються з означеннями-іменниками в непрямих відмінках з прийменниками:

Андрій ввійшов у ґуральню. В тьмяному світлі сірого дня, що лилось крізь діри вікон та через стелю, все здавалось чужим, чудним, не подібним до того, що було вчора. Вчора тут були машини., теплі, живі, міцні апарати, що упирались і не давались, коли їх били. Сьогодні – вони лежали худі, спорожнілі вдвоє, з пробитим боком, руді й облізлі…

Для ще більшого посилення враження речення навіть прості діляться на окремі неповні речення. В окремі речення можуть виділятися означення, обставини, однорідні присудки з залежними від них словами, підрядні речення: «Он йде Маланка. Мала, суха, чорна у чистій сорочці, в старенькій свитці… Коло неї Графійка. Наче молода щепа з панського саду» («Fata morgana»); «Тоді вона (Марта) встала і, затаївши дух, підійшла тихо до ліжка. Підняла книжку і поклала на столик. Хотіла загасить свічку, але не гасила» («Сон»).

Інверсовані означення і виділення частин речень в окремі речення – чи не найхарактерніші прикмети стилістичного синтаксису М. Коцюбинського. У такій мірі, як у нього, ці прикмети не виявляються в жодного іншого нашого письменника.

Великого значення набувають у пізнішого М.Коцюбинського безособові та їх різновид – інфінітивні речення, надаючи певним контекстам характеру посиленої рішучості, категоричності, виключності. Помітно зростає у нього насиченість запитальними та окличними реченнями авторської мови, чим також посилюється реакція читача чи слухача на описувані події. Він стає немовби їх безпосереднім учасником.

У ряді місць проза М.Коцюбинського стає ритмічною, що спостерігається і в деяких інших письменників – сучасників і найближчих наступників М.Коцюбинського – у Марка Черемшини, В.Стефаника, С.Васильченка.

На ці нові риси стилістичного синтаксису української переджовтневої літератури звернув увагу І.Франко у статті «З останніх десятиліть ХІХ ст.»

Розширюються й можливості передачі монологів. Панас Мирний, І.Франко починають включати мову персонажів в авторську (так звана невласна пряма мова). Широко використовує цей прийом М.Коцюбинський. авторська мова в нього непомітно переходить у мову персонажа, виникають так звані внутрішні монологи.

Розділ 4. Значення творчості М.М.Коцюбинського

Визначна роль творчості Михайла Коцюбинського в історії української літератури та мови беззаперечна.

Знайомство з його творчiстю пiдтверджуе надзвичайно тонку й точну цю характеристику. Висока художнiсть, вражаюче багатство, свiтло простота думки й справдi немов пронизують читача життєдайним сонячним промiнням, звеличуючи й наснажуючи для добра i творення. Його творчiсть непомiтно, але неминуче допомагала людинi ставати людиною.

У його творчості, як ні в кого із сучасників, природно поєдналися два проти-лежні полюси народницький стиль і зображення духовних порухів простолюд-дя, що пізніше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення. Імпре-сіонізм виділяє Коцюбинського з плеяди класичних письменників. Так пись-менник повертає своєму стилю прикмети, властиві мистецтву, розвиненому кла-сиками. Тому у творах Коцюбинського, крім імпресіоністичності, помітні також романтика, риси символізму та «ідеального реалізму». Але все ж таки в доробку письменника домінує й переважає струм імпресіоністичності — картинного пе-редавання настроїв, вражень і порухів людської душі. Михайло Коцюбинський немов кидає промінь свого мистецького освітлення, виявляючи чуттєві порухи та вдачу людини, найсуттєвіші явності хвилини, у яких досягається просто му-зична поетика зображення.

Творчсть Коцюбинського гаряче улюблено читачам, і незаперечна його найбільша заслуга в справі удосконалення української художньої прози.

Українська радянська література багата учнями і послідовниками Коцюбинського. Численна літературна молодь України звертається до безсмертних творів М.М.Коцюбинського.

Нинішній рівень наукового дослідження мови і стилів української літератури дає підстави стверджувати переломне значення прози М.Коцюбинського для розвитку літературної мови ХХ ст. Принципово важливе пере акцентування із зображальної на виражальну функцію мови робить Коцюбинського неперевершеним майстром, ефекти новаторства якого, справді, не могли бути зрозумілі і прийняті одразу, але засвоєння їх відбувалося поетапно й розтяглося на ціле століття.

Благотворний вплив Михайла Коцюбинського помітний на творчості багатьох письменників.

Висновок

Наприкінці ХІХ століття в українську літературу прийшла ціла плеяда письменників новелістів, провідне місце серед яких належить М.М Коцюбинському.

??????? ??????????? ????????????? ????????? ????? ???????? ????????????????.

М.Коцюбинський був послідовним прихильником і невтомним борцем за єдність української літературної мови. Як і І.Франко, П.Грабовський, Леся Українка, він виступав проти реакційного галицького москвофільства, проти «язичія», вважаючи його