РЕФЕРАТ

на тему:

Імена та прізвища. Відмінювання

ПЛАН

1. Правопис імен і прізвищ у документах

2. Відмінювання прізвищ
3. Творення імен по батькові

Список використаної літератури

1. Правопис імен і прізвищ у документах

Ім’я. Наші імена - категорія змінна. Одна епоха відходила, надходила інша, а з нею інакша система найменувань, сформована, з одного боку, системою мови, а з іншого - юридичними нормами держави. У кожного народу існує своя специфіка найменувань, пов’язана з його історією, культурою, традиціями, віруваннями тощо.

Значний вплив на формування українських імен мала жива народна розмовна мова. Сучасна українська літературна мова має можливість користуватися значною кількістю імен, що серед них, як рівноправні офіційні імена, є й колишні розмовні варіанти імен із церковного календаря. Так, цілком рівноправні такі імена як Антон і Антін; Оверкій, Аверкій і Аверкіян; Єремія, Веремій і Ярема; Олександра, Олеся і Леся; Ксенія і Оксана; Ірина, Ярина, Орина й Орися та інші.

Наявність двох або й кількох варіантів офіційних імен може створити враження, що ці форми імен, а також неофіційні, розмовно-побутові їх форми начебто не розрізняються. Насправді ж це не так. Ці два типи імен слід чітко розрізняти, а зробити це можна за допомогою словників. Можна вибирати, наприклад, між іменами Ганна і Анна, але офіційним іменем не може бути ні Анюта, ні Нюся, ні Нюра, ні Аня.

По батькові. Серед усіх способів творення форми по батькові найпоширенішим на Україні був суфіксальний; серед суфіксів найпопулярнішим був суфікс - енко. Форми з цим суфіксом стали підставою для творення переважної більшості українських прізвищ на Наддніпрянщині. В архівних документах можна зустріти такі тричленні найменування “ім’я, по батькові, прізвище”: Дорош Дмитренко Горбаненко, Микита Григоренко Мураховщенко, Матвій Іваненко Шевченко та інші.

Проте це був не єдиний суфікс, яким утворювалися форми по батькові, були ще -ук(-юк) та -ів: Гринюк - син Гриня (Григорія), Федів - син Федора (Федя). Такі форми теж пізніше стали прізвищами.

Коли більша частина України опинилася у складі Росії, переписуючи кріпаків, рекрутів, укладаючи різні реєстри, царські писарі оформляли найменування українців по батькові уніфіковано, як у російській мові із суфіксом -вич. Старі форми на -енко ставали прізвищами.

Ім’я по батькові завжди було формою ввічливого звертання; це був почесний привілей вищих верств суспільства.

Для України це здавна засвідчена форма офіційного найменування людини. Так, у документі, датованому 1653 роком, згадуються гетьманські (тобто Богдана Хмельницького) посланники Герасим Яцкович та Павло Обрамович, Онтон Жданович та інші.

Протягом другої половини Х1Х століття формула “ім’я, по батькові, прізвище” поступово замінює всі інші, проникаючи дедалі глибше в середовище народу. У ХХ-ому столітті ця формула стає обов’язковою. У сучасному писемному тексті, коли виникає проблема вибору між ініціалами та повним ім’ям по батькові, слід пам’ятати, що повне ім’я по батькові ввічливіше, ніж ініціали.

Ініціали. Це початкові літери імені та по батькові (рідше прізвища). У цьому значенні на нашій території ініціали вживаються не більше трьохсот років. А взагалі явище скорочення одного з компонентів офіційного найменування дуже давнє: ще в Стародавньому Римі так скорочувалося перше ім’я, бо імен було всього 18 і здогадатися, що стоїть за тією чи іншою літерою було неважко: Л (Люцій), Г (Гай), М (Марк), П (Публій) та інші.

Серед східних слов’ян ім’я та по батькові чи не першими почали скорочувати кияни. Найчастіше такі скорочення траплялися у виданнях Печерської друкарні та в навчальній практиці Києво-Могилянської академії. Розповідають, що під час відвідин Київської друкарні Петро І звернув увагу на скорочене позначення найменувань і почав уживати їх сам. Ініціальні написання припали до вподоби людям, безпосередньо причетним до написання та переписування офіційних паперів, а згодом стали загальновідомими.

Основні правописні правила вживання імен та по батькові:

Лише на ім’я та прізвище (без по батькові) називають письменників, акторів, музикантів, політичних діячів у писемній формі (радіо, телебачення, прилюдний виступ письменника та ін.). У писемному мовленні можна вказувати ініціал імені П. Тичина, М. Рильський та ін.; а в усному офіційному Павло Грабовський, Наталя Ужвій, Оксана Петрусенко та ін. У приватному спілкуванні їх слід називати на ім’я та по батькові.

При творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс -ович: Васильович, Семенович, Ігорович та інші.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -ївн(а), -івна: Горді ївна, Тимофіївна, Миколаївна, Кузьмівна та інші.

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають закінчення -івн(и), -ївн(и): Марії Петрівни, Ольги Пилипівни (неправильно: Петрівної, Пилипівної).

У давальному відмінку жіночі імена по батькові мають закінчення -івн(і), ївн(і): Марії Петрівні, Ользі Пилипівні (неправильно: Петрівній, Пилипівній).

Деякі з імен по батькові випадають із загальних правил, їх слід просто запам’ятати: Григорій - Григорович, Григорівна; Сава - Савич (Савович), Савівна; Лука - Лукич, Луківна; Ілля - Ілліч, Іллівна; Микита - Микитович, Микитівна; Хома - Хомич, Хомівна; Кузьма - Кузьмич (Кузьмович), Кузьмівна; Микола - Миколайович, Миколаївна; Яків - Якович (Яковлевич), Яківна (Яковлівна).

Прізвище. Мовознавці вважають, що про термін “прізвище” у сучасному розумінні на Україні можна говорити, починаючи з тридцятих років ХІХ століття, коли на всій території, яку заселяли українці, вже діяли відповідні правила користування особовими найменуваннями, тобто коли вони вже певним чином усталилися.

Українські прізвища відзначаються надзвичайною строкатістю форми й змісту тих слів, від яких вони утворені. Чи не найоригінальніші серед них - козацькі прізвища: це складні (складені з двох частин) прізвища, перша основа в яких -