2.2. Національно-культурний компонент навчання іноземної мови та засоби його засвоєння

Включення в зміст навчання країнознавчих знань забезпечують засвоєння учнями реалій іншої національної культури, розширення їхнього загального кругозору, що приведе також до підвищення інтересу до іноземної мови.

До категорії засобів навчання, що більше усього можуть наблизити учня до природного культурологічного середовища, відносяться автентичні матеріали: справжні літературні, образотворчі, музичні добутки, предмети реальної дійсності (одяг, меблі, посуд ) та їх ілюстративне зображення. Нерідко в цей перелік попадають одноразові, повсякденні матеріали, такі, як афіші-оголошення, анкети, квитки проїзні і вхідні, вивіски, етикетки, меню, рахунки, карти, рекламні проспекти з туризму і т.д. Перераховані вище матеріали можна виділити в самостійну групу прагматичних матеріалів. Специфіка цих засобів полягає в тім, що вони забезпечують спілкуванню з живими, реальними предметами, стимулюють майже справжню комунікацію: учні як би проживають усі події, грають визначені ролі, вирішують проблеми (купівлі, екскурсій, вибору навчального центра і професії, заповнення анкет, вибору меню і т.д.).

При навчанні іноземної мови можна використовувати лінгвокраїнознавчий матеріал з таких сфер:

1) учбово-професійна сфера спілкування:

оголошення по працевлаштуванню;

розклад уроків;

вирізки з газет і журналів про систему освіти, шкільних проблемах, бюджетних асигнуваннях.

рекламні проспекти різних навчальних центрів ( курси іноземної мови, підвищення кваліфікації і т.д.);

програми різних заходів (музичних, образотворчих, спортивних);

2) соціально-культурна сфера спілкування:

запрошення на виставки, концерти, у музеї;

програми екскурсій, турів, розваг під час літнього відпочинку;

вхідні квитки на видовищні заходи.

репродукції художніх творів;

рекламні проспекти, довідники з ілюстраціями визначних пам'яток, карти-плани міст;

програмки й афіші спектаклів, концертів, фестивалів, масових видовищ;

3) побутова сфера спілкування:

предмети побуту;

проспекти – реклами: готелів, кемпінгів, пралень, перукарень;

схеми-плани усіх видів транспорту;

проїзні квитки усіх видів транспорту;

рахунки для оплати різних видів послуг.

4) торгово-комерційна сфера спілкування

рекламні проспекти різноманітних товарів;

запрошення-реклами в ресторани, кафе, бари (із зазначенням різноманітних страв та послуг);

меню замовлених страв, відомості про доставку їх додому, зазначення їхньої вартості;

рецепти приготування національних блюд;

рахунка за покупки, обіди, вечері;

талони для покупку товарів.

5) спортивно-оздоровча сфера спілкування:

реклама оздоровчих центрів, спортивних комплексів;

афіші про масові спортивні заходи;

рекламні проспекти різних лікувальних заходів і засобів.

6) сімейно-побутова сфера спілкування:

листи, листівки, запрошення;

візитні картки;

бланки вітальних листівок у зв'язку з різними святами (народження, весілля, ювілей, хрестини).

Функціонально-цільове призначення прагматичних матеріалів може бути різним.

Вони використовуються для придбання країнознавчих знань: наприклад, учитель демонструє прагматичні матеріали, повідомляє інформацію, доповнює зміст підручника, чи учні самостійно “добувають” інформацію з прагматичних матеріалів, а потім викладають свій варіант у класі, вислухують доповнення вчителя й інших учнів, чи вчитель і учні спільно працюють по систематизації розрізнено отриманої інформації, складають колажі, альбоми. Також, цю інформацію можна використати для організації мовного спілкування, розвитку усного мовлення у сферах і ситуаціям спілкування (сімейно-побутовій, учбово-трудовій, соціально-культурній, спортивно-оздоровчій): організація інтерв'ю, різних опитувань про навчальні і спортивні центри; вивчення розумів і вимог, зв'язаних з одержанням різних професій; прогнозування по довідниках і картах маршрутів екскурсій; імітація подорожей, відвідувань ресторанів; вибір подарунків по рекламних проспектах і т.д. Вчитель повинен користуватися вищевказаним прагматичним матеріалом для семантизації мовних одиниць і розвитку значеннєвого і лінгвістичного здогаду; для розвитку компаративних умінь, оцінних суджень; для прищеплювання допитливості, пізнавальної активності, інтересу.

2.3. Лінгвокраїнознавчий компонент як основа для домашнього читання

Самостійне читання іншомовної літератури повинне стати невід'ємним, рівноцінним компонентом усього педагогічного процесу навчання іноземних мов. Домашнє читання дозволяє учневі вже в школі залучитися до читання іноземною мовою як до реальної мовної діяльності.

Домашнє читання покликане зіграти провідну роль в розвитку умінь і потреб іншомовного читання, у формуванні психофізіологічних механізмів читання, якому навчаються, як діяльності, процесу, а також в удосконаленні усно-мовних навичок учнів на основі прочитаного.

У цьому зв'язку ми б запропонували в рамках поглибленого навчання, починаючи із середнього етапу, використовувати один час на тиждень на контроль розуміння прочитаних дома текстів і розвиток відповідних усно-мовних умінь і навичок на основі їх змісту. Це підвищить частотність занять з домашнього читання, додасть їм дійсно систематичний характер, допоможе зберегти інтерес до матеріалу, що читається, а також забезпечить стабільну періодичність особистісного читання (“про себе”). Разом з тим, домашнє читання повинне перетворитися на захоплююче заняття, стати природно-мотивованим, щоб в учнів формувалася звичка і потреба до самостійного читання літератури іноземною мовою.

Отже, для реалізації цієї мети в курсі поглибленого вивчення мови, було б надзвичайно доречним добирати матеріал для домашнього читання літературно-країнознавчого змісту, тому що він буде більш ефективним як у плані навчання читанню й усному мовленню, так і в плані підвищення культурно-освітнього рівня учнів. В основі даного підходу ми бачимо використання для домашнього читання текстів художньої літератури країни мови, що вивчається, а в припустимих межах весь добір повинен створити системне представлення про цю літературу з метою досягнення максимально широкого знайомства з кращими її представниками.

Учені-психологи вважають, що в 13-14 років у дітей з'являється підвищений інтерес до читання художньої літератури. У цьому віці в підлітків спостерігається загострена увага до дійсності, і художня література починає усвідомлюватися ними як джерело пізнання. Використання науково-популярної й іншої нехудожньої літератури для «заглибленого» домашнього читання не буде ефективним. Хоча було б невірно стверджувати, що інтерес до читання науково-популярної літератури в підлітків відсутній, але він ще не одержав яскраво вираженої цілеспрямованості і частіше орієнтований на читання науково-популярної літератури, що при своїй специфіці несе всі риси художності.

Доцільність використання художнього матеріалу підтверджується ще і тим, що методично більш виправдано читати твори в продовженнях, а не окремі тексти. Важливим доводом на користь цієї тези