Читання художніх творів у продовженнях забезпечує досить часту повторюваність лексичних одиниць у нових контекстах, комбінаціях і знайомих граматичних конструкціях з новим лексичним наповненням. Лексика художніх текстів тісно стикається з загальновживаним словником розмовної мови.

Використання художніх текстів невіддільне від країнознавчого аспекту викладання іноземних мов. Поряд з вирішенням основних мовних і лінгвістичних задач домашнє читання, побудоване на здобутках художньої літератури, може сприяти здійсненню важливої освітньої мети – введенню учнів у світ культури країни досліджуваної мови. Художня література є цінним джерелом країнознавчих знань. Країнознавчу цінність представляє як окремий художній твір, так і вся система запропонованих для читання текстів.

До країнознавчого цінного змісту відносяться також біографія письменника, події, що лежать в основі літературного твору, сама тематика, що має завжди культурно-історичне забарвлення, середовище, в якому відбувається дія, тобто ті фонові знання, що незмінно складають країнознавчий потенціал будь-якого твору високого художнього рівня.

Художні твори багаті явищами, в яких найбільш яскраво виявляється взаємозв'язок мови і культури, - реаліями.

Особливе місце в ряді реалій, що мають загальнокультурну значимість (стосовно до художнього твору), займають імена літературних персонажів. Кожен образ несе в собі визначену кількість інформації, у тому числі і культурно-національної, тобто країнознавчої.

Національно-культурний компонент присутній і в топонімічній лексиці (географічних назвах).

Умови навчання не дозволяють в повній мері реалізувати принцип системного добору в курсі поглибленого вивчення іноземних мов у школі. Але при читанні художніх творів важливо зорієнтувати учнів у місці і часі розгортання подій, щоб у них склалося уявлення про культурно-національну специфіку окремих районів країни, а також про ту історичну епоху, на тлі якої розвиваються події. При цьому географічні й історичні рамки повинні бути доповнені притекстовим коментарем, щоб сприйняття учнями історико-культурної інформації було дсить глибоким.

Що ж стосується використання безеквівалентної лексики, то вживання в художніх текстах слів, що не мають аналогії в рідній мові, відрізняються своїм лексичним тлом, переважно в тому випадку, якщо вони виступають у ролі ключових чи безпосередньо уплетені в тканину оповідання. Тоді семантизація цієї лексики буде свідомо повною і вичерпною.

Таким чином, розгляд вищезгаданих лінгвістичних і екстралінгвістичних характеристик художніх текстів дає підставу стверджувати, що в курсі поглибленого навчання іноземних мов у середній школі домашнє читання доцільно проводити на базі творів художньої літератури країни досліджуваної мови. Художні твори при такому підході можуть бути успішно використані як навчальний матеріал при роботі над власною мовою, так і в якості загальнокультурного країнознавчого компоненту, що знайомить учнів із кращими зразками художньо-літературної творчості країни, мову якої вони вивчають, а також реаліями й атрибутами іноземної цивілізації.

2.4. Інтернет та міжкультурна взаємодія як частина лінгвокраїнознавчого аспекту

Інтернет – найширша комп’ютерна мережа світу (або як її називають “павутина”), що володіє колосальними інформаційними можливостями. Інтернет дає унікальну можливість для вивчаючих іноземну мову користуватися автентичними текстами, слухати і спілкуватися з носіями мови, тобто він створює природне мовне середовище. Але як ним користатися? Як його використати в реальному навчальному процесі?

Як вже згадувалося вище, основна мета навчання іноземних мов – формування комунікативної компетенції. Всі інші цілі (освітня, виховна, розвиваюча) реалізуються в процесі здійснення цієї мети. Комунікативна компетенція в сучасному її розумінні передбачає формування здатності до міжкультурної взаємодії.

У наш час саме ця мета є найбільш затребуваною учнями.

Навіть якщо подальша спеціалізація випускника школи не зв'язана з закордонними поїздками, контактами з іноземними фахівцями, користування всесвітньою мережею Інтернет стає усе більш необхідною умовою одержання і передачі інформації з будь-якої спеціальності. Сучасні засоби зв'язку з партнерами, доступ до інформаційних ресурсів мережі Інтернет передбачає досить вільне володіння не тільки комп'ютерними технологіями, але й іноземною мовою. Це реальність, яку ми повинні прийняти, та, очевидно, одна з причин, через яку ЮНЕСКО оголосив наступне сторіччя століттям поліглотів. Пріоритетна цінність у століття інформатизації – інформація. Шлях до успіху в багатьох областях – доступ до інформації й уміння працювати з нею, зрозуміло, не тільки рідною мовою.

Специфіка предмету «іноземна мова» полягає в тому, що провідним компонентом змісту навчання іноземній мові є не основи наук, а способи діяльності - навчання різним видам мовної діяльності: говорінню, аудіюванню, читанню, письму. Для навчання учнів різним видам мовленнєвої діяльності необхідно надати практику кожному учню в тому виді мовленнєвої діяльності, який він у даний час опановує. Навчати мовленнєвої діяльності можна лише в спілкуванні, живому спілкуванні. А для цього потрібний партнер. Комп'ютерна програма, комп'ютерні диски можуть забезпечити лише спілкування з машиною, а не з живою людиною. Виключення складають комп'ютерні телекомунікації, коли учень вступає в живий діалог з реальним партнером – носієм мови. Система навчання іноземній мові повинна бути побудована таким чином, щоб учневі була надана можливість знайомства з культурою країни досліджуваної мови. Необхідно навчити школярів поважати прояви цієї культури, тобто бути здатним до міжкультурної взаємодії. Частково ця задача виконується за допомогою добору змісту в підручниках, навчальні посібниках. Але справжнього знайомства все-таки не відбувається.

Саме тому, готуючись до чергового уроку, плануючи ланцюжок уроків по темі усного мовлення і читання, вчителю важливо мати на увазі