ПЛАН

Мова – наріжний камінь національного буття.

Мова, як найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок.

Мова – аналог природного буття.

Шлях внутрішньої еволюції.

Спілкування – процес задоволення суспільних потреб.

Спілкування – найважливіша функція мови.

Рідна мова – душа кожної національності.

Рівень духовного розвитку нації.

Список літератури.

„Мова - наріжний камінь національного буття"

"Ну що б, здавалося, слова?

Слова та голос. Більш нічого.

А серце б'ється - ожива,

Як їх почує.

Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди…" –

Ці віршовані рядки написав великий Кобзар у 1848 році під враженням почутої на заслані у Кос-Аралі української пісні, яку співав матрос - українець. Наголошуючи на дивовижній божественній природі, силі та красі Слова, Шевченко стверджував, що мова - і знаряддя, і засіб спілкування. Але це далеко не усі функції. На думку Т.Шевченка головне ж - мова феномен, який виражає людську, земну і космічну сутність і не лише форму буття як свідомість, а й саме буття нації. Тому то, з повним правом про це заявляв і великий педагог К.Ушинський у статті "Рідна мова", де він говорить, що: "Мова народу - кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко за межами Істрії. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина, - в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища її клімат, її поля гори і долини, її ліси й ріки, її бурі і грози - весь той глибокий повний думки і почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле… Поки жива мова народна в устах народу до того часу живий і народ. І немає насильства більш нестерпного, як те, що хоче відняти у народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Відберіть у народу все - і він усе може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її" ("Розумне, добре, вічне."-К.,1989, с.115,116). В міркуваннях К.Ушинського важливі обидва наголоси: і на сутності і на ролі. Причина знаходиться в природно - суспільній та універсальній сутності феномену мови, вважає академік, українознавець П.П.Кононенко в авторській роботі "Свою Україну любіть…"І в цьому аспекті особливу вагу має те, що мова від природи є не тільки формою буття кожного народу, а й самим буттям. Якщо, ж формально то мову творить людина. Коли ж зважати на усі фактори творення її, то першопричиною - спонукою! - постає природа матеріальна, яку ми розуміємо і як природу духовну."

Найкраще людині - Вітчизна, тому немає загалом кращих чи гірших мов: є на певному етапі більш чи менш розвинуті; є краще чи гірше володіння мовою; є благородне чи шовіністичне ставлення до мов. Усі мови є специфічними. А найкраща людині та, що найповніше відбиває її буття і свідомість, її ментальність. Свого часу відомий німецький вчений В.Гумбольдт сказав, що мова народу - це його дух, і дух народу - це його мова. Ідея про глобальний зв'язок між мовою, мисленням і духом народу має значні історичні корені, проте чи не найкраще її сформулював філософ Вільгельм фон Гумбольдт. Згідно з його поглядами, різні мови дають не просто різні позначення одного і того ж предмету, а різні його бачення. І з цієї ж причини не вибирають рідної мови і не буває двох рідних мов.

Мова - це аналог природного буття, духовної сфери, характеру й долі народу, і - як народ - має свій внутрішній - єдиний і неповторний! - лад; як і народ, свою ментальність. Закономірно, що доля і роль Слова з найдавніших давен були і прерогативою, й найбільшою турботою держави та інтелігенції. На доказ цьому наведу факт з італійської історії. Після встановлення світової римської імперії і латинь була проголошена світовою мовою. Цією мовою не тільки видавалися укази, говорили "вольні" громадяни, а й писали апології та гімни Римові і його імператорам поети - раби. Навіть мова еллінів - греків була поставлена завойовниками на другий план. Тому думка не допускалася, щоб можна було вирватися з полону "світової" (імперської) мови.

І все ж знайшлася людина, котра наважилась розірвати пута духовного рабства: Данте Алігієрі. Причину "бунту" він пояснив у тричастинному трактаті "Про народну мову".

Данте блискуче володів латиною, але дійшов висновку, що справжнє мистецтво може творитися тільки мовою народу. Отже, у його випадку - мовою італійською. Хоча і був величезний ризик стати не прийнятним великосвітським "натовпом" та волю Данте скеровувало серце італійця, а водночас - генія, для якого завжди головне - це не наслідувати чужого, а відкриття сутностей. А відкрити глибинні сутності неорганічними шляхами та формами неможливо, оскільки твір - це органічна єдність змісту і форми. А коли так, то як же можна відкрити душу людини, ігноруючи ті почуття, образи та поняття, що зародилися й жили в її єстві.

Отже, про рідний край - писати лише рідною мовою! - вирішує Данте. "Народною ж мовою