Перейшовши на народну (італійську) мову, Данте став епохальною постаттю для всієї світової літератури. А його мова у ХХ столітті на одному із світових конгресів лінгвістів поряд з українською та грузинською була визнана однією з найгармонійніших (наймузикальніших) світових мов.

Великий шлях внутрішньої еволюції пройшли всі мови світу. Інша річ, коли маємо справу з мовами чи наріччями: мова має свою викінчену структуру і оригінальний внутрішній лад; наріччя - певні морфологічні чи фонетичні відмінності (діалектні форми) від неї. Мова - стовбур; наріччя - гілки; або: мова - річка, наріччя - притоки, які збагачують головний потік, але не становлять без нього самостійного значення.

Не є винятком і українська мова. Її першоелементи - в неоглядній давнині. Висловлюються думки, що її пракоріння ще в епосі санскриту. І оскільки мова - це природа, буття і свідомість кожного народу, все багатство його душі та історії, еволюції його внутрішнього і міжнародного розвитку, то розкриття повної і правдивої картини зображення, формування, сфер функціонування, долі мови означало б розкриття коду генези, характеру й долі народу.

Якщо виходити із панівної ще й досі офіційної версії, що українська мова постала із так званих праслов'янської та давньоруської мов та ще й у XIV столітті, тоді залишаються нерозгаданими таємницями чимало мовних фактів із історії розвитку української мови. Наприклад. Чим пояснити, що на роз'єднаних протягом майже тисячі років, ще з доби Русі-України, Чернігівщині, Київщині, Волині, Галичині, Закарпатті виявилася однакова мова - українська? Адже ті наші землі зібрані докупи уже в наші часи. А чим пояснити українські мовні корені та мовні форми імен українських Богів сонцепоклонницької віри, а надто - українських людських імен особових, сотні яких зафіксовані літописами Русі-України та й набагато давнішими античними авторами! Або. Як пояснити українську мову багатьох наших ще докиєворуських язичницьких колядок, щедрівок, веснянок, русальних, купальських та інших обрядових пісень? Адже ті пісні за багатьма показниками та доказами складені десь у сивій сонцепоклонницькій прадавнині, задовго до насаджування на наших землях християнської віри.

Відсутність писемних пам'яток змушує нас іти зворотним шляхом: від історії народу до історії мови. Цей шлях й дає змогу зрозуміти, чому в давньоруській, тобто - державній мові Київської Русі таке велике семантичне розмаїття: є елементи східних мов (від санскриту до хінді), арабської, турецької і татарської, скандинавських, романо-германських, особливо багато - грецької та латинської, і - природно! - слов'янських: від староболгарської до мов племен Київської Русі. В процесі багатовікової еволюції наші предки взаємодіяли з народами світу не лише на господарсько-економічному та військовому рівнях, а й на рівнях родоплемінного, сімейного та династичного спілкування в сферах торгівлі, освіти, культури. І це органічно відбилося й на характері розвитку мов. Ті іншоетичні елементи (звуки, слова, фразеологічні, синтаксичні конструкції), що відповідали ладові певної мови, вбиралися нею, асимілювалися і ставали органічними. Ті ж, що відбивали поняття з буття, психіки інших народів ставали лише елементами словарного фонду і виконували інтернаціонально-комунікативну функцію.

Розглядаючи питання про походження української мови, звернемося до наукового доробку "Феномен України" Олексія Братка-Кутинського: "Основний словниковий склад української мови, як писав Кобзар, "йде від Бога", від його імен та імен його аспектів і атрибутів. Іде з такої глибини тисячоліть, до якої не завжди сягає наше знання історії…"

А ось польський мовознавець М. Красуський у своєму дослідженні коренів санскриту та індоєвропейських мов дійшов висновку, що їх основою є українська мова.

За відомостями, що викладені у прадавній книзі "Дзіан" (тобто знання), в основі санскриту лежить якась загадкова мова "сансар", занесена на нашу планету з Венери. Але це вже з області міфології…

Тепер задамося питанням, які ж функції насамперед повинна виконувати мова. Жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не знаходилося, не може існувати без мови. Це стосуються усіх народів, усіх шарів і прошарків суспільства і кожної окремої людини. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій, життєво важливих для людства. Перша - комунікативна. Суть її в тому, що мова використовується для інформаційного зв'язку між членами суспільства. Ця функція є надзвичайно важливою і для самої мови. Адже мова, якою не спілкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зникає.

Спілкування - це процес задоволення однієї з найбільш ранніх і найважливіших суспільних потреб, а саме потреби людини в іншій людині. Це не просто міжособистісний, а соціальний процес.

"Людина має схильність спілкуватися з собі подібним, тому що в такому стані більше почуває себе людиною" (І.Кант). Є й інший бік цього процесу: найбільша розкіш на світі - це "розкіш людського спілкування" (А.де Сент-Екзюпері).

Спілкування - найважливіша функція мови. Їй так чи інакше підпорядковані інші функції.

На шляху поступу людство винайшло чимало засобів обміну інформацією: транспортна сигналізація, символіка науки, знаки спортивного суддівства тощо. Однак мова продовжує займати чільне місце. Усі позамовні знакові системи є похідними від мови, без неї їх не