Історичне минуле України, як і сьогодення, переконує нас в тому, що Україна - самобутня держава, а українці це самобутній, окремий народ.

"Рідна мова - дорогоцінний скарб, душа кожної національності, її святощі. В мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визнання й поки живе мова - живе народ".

Найважливішим фактором формування національної свідомості молоді педагог вважав українську мову, яку сприймав як джерело національного духу, культури. "Мова, - писав він , - нерозривно пов'язана з народом та його історією, і, … коли ми мусимо любити свій народ, то тим самим мусимо любити і берегти й свою рідну мову, бо без мови народ не може існувати". Огієнко намагався довести, що безмовний народ - не народ, що жодна мова не звучить нам краще, як рідна українська. Він вважав, що спілкування своєю мовою веде до підвищення національної свідомості, формує гідність, високі моральні якості. Відомий мовознавець неодноразово підкреслював, що "рідна мова - то найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова - то основа нашої історії, це душа цього народу".

Для єдності народу, значення мови - зразу за значимістю крові. Адже для життя людського суспільства після генетичного коду (генна пам'ять) найбільше значення має мовний код - збереження інформації.

"Існує більш живе свідоцтво про народи, ніж кістки, зброя і могили: це - мова", стверджував Я.Грім. Мова є тим бар'єром, який стримує змішування етносів і виникнення негармонійних етнічних поєднань - "химер" із деструктивною, руйнівною практикою та ідеологією, котрі "ссуть кров із здорових етносів", писав Л.Гумільов. Чим вища форма організації спільноти, тим більше зростає роль мови в напрямку розширення її соціальних функцій та консолідації членів спільноти. Народність ще може розпастися на різні етноси, нація - ні. І одним із найміцніших інтегруючих, цементуючих засобів виступає мова.

Нація - найвища природна форма об'єднання людей. М.Бердяєв стверджував, що нація - це динамічна субстанція, а не минуща функція; корінням своїм вона вростає у таємничу глибочінь життя. Національність є позитивним збагаченням буття, і тому за неї слід боротися як за цінність.

Мова забезпечує нормальне функціонування національного організму в усіх його виявах - політичному, економічному, культурному та ін. Мова - головна ознака нації. Знищення мови є найважливішою передумовою етноциду - знищення народу як культурно-історичної спільноти, його асиміляції іншим народом.

Втрата мови, денаціоналізація народу зводиться на "дезорганізацію суспільства, аморальність, спідлення", писав О.Потебня. Мова головна етнічна ознака людини. Не існує іншого способу бути людиною, як бути якоюсь людиною, - англійцем, росіянином, турком, юкагиром, греком, калмиком і т. д. А робить людину "якоюсь", тобто приналежною до певного етносу, саме мова, бо без неї людина не могла б бути нормальним членом етнічної спільноти, членом суспільства.

Рідною мовою належить вважати мову своєї нації, мову предків, мову яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Нормальним є, коли рідну мову діти засвоюють від батьків. Однак специфічні умови існування нашого народу і породжувані ними фактори страху і холуйства часто руйнують цей природний у цивілізованому суспільстві процес, а тому в історії України звичні випадки, коли до рідної мови значна частина українців ще й досі повертається лише у зрілому віці - якщо взагалі повертається…

Що ж до двох "рідних мов", ідея яких так інтенсивно донедавна насаджувалась серед неросійських народів, то друга "рідна" мова - явище таке ж природне, як друга голова у чорнобильського теляти-мутанта.

Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації: словник - це те, що нація знає про світ, а граматика це те, як вона про цей світ говорить. Знати, берегти і примножувати ці знання - обов'язок кожного українця. Акакій Церетелі казав: "Я грузин, тому повинен перш за все намагатися розвивати, вдосконалювати свої національні особливості, тобто мову, віру, історію та ін., і тільки тоді буду гідним співбратом інших". Народ, який не розуміє значення рідної мови, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів світу, його голос не звучатиме у вселенському хорі культур, він позбавляє себе надії на майбутнє. Без мовного зв'язку з рідним народом немає повноцінного національно-духовного життя і вираження особистості. Воістину, писав св. Павло: "Коли я молюся чужою мовою, то вуста мої моляться, а серце спить". Від збайдужілого до свого марно чекати пошани до чужого. І дарма такій людині вдавати палку любов до "престижного": кого зігріє захоплення лакея?.. "Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе", писав О.Гончар.

Список використаної літератури:

Кононенко П.П. Свою Україну любіть…/Худож. оформ. Б.О.Прокопенка. - К.: "Твім інтер", 1996. - 224 с.

Миро Продум. Нація золотих комірців. Психоінформаційна концепція України./Тернопіль: СМП "Мандрівець", 1994 - 168 с.

Губерначук С.С. ЯК ГУЛ СТОЛІТЬ, ЯК ШУМ ВІКІВ - РІДНА МОВА./К.: "БЛІЦ-ІНФОРМ", 2002

Василь Іванишин, Ярослав Радкевич-Винницький. Мова і нація./ Дрогобич: "Відродження", 1994 - 218 с.

Братко-Кутинський О.Феномен України./ К.: 1997

Проблеми державотворення і національного виховання в спадщині Митрополита Івана Огієнка/Львів: ЛІ МАУП, 2004 - 34 с.