Розглядаючи поняття корінь слова та кореневе слово, Ковалик, погоджуючись з поглядами О.О. Потебні, слушно стверджував про істотну різницю між ними, бо, наприклад, „семантика кореневого слова вода, хоч і найближча до семантики кореня, але аж ніяк ще з нею не тотожна”. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958. – С. 23. „...Семантику кореня ми розкриваємо тільки на основі абстрагування спільного у ряді слів з цим коренем, включаючи сюди і кореневі слова з їх частковим значенням.” Там само. – С. 23.

Аналізуючи далі словотворчі одиниці, Ковалик розрізнював ще два поняття – корінь і основа слова. Коли йде мова про корінь і основу кореневого типу, корінь слова має більш загальне значення, а основа – вужче, адже має конкретне лексичне значення і граматичне.

Велику увагу в дериватологічній концепції Іван Ковалик зосередив на питанні функціонування та особливостях вживання суфіксів у процесах словотворення. Справедливим є зауваження, що „всі форманти, які служать для оформлення семантики слова, одночасно приносять з собою в слово і якесь граматичне значення.” Там само. – С. 27.

Це один з моментів зв’язку між словотвором і граматикою. Тому-то вчений визначив граматико-словотворчі функції суфіксів, охарактеризував окремо словотворчі і формотворчі суфікси. Афіксальні морфеми, на думку Ковалика, мають різні ступені узагальнення і абстрактності. Розглядаючи питання походження і утворення іменникових суфіксів, Ковалик зробив висновок, що „майже всі продуктивні слов’янські суфікси склалися в доісторичний період на слов’янському ґрунті.” Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958. – С. 35.

У процесі історичних змін еволюція торкається і словотворчих частин слова, внаслідок чого відбувається відомий перехід суфіксів в розряд флексій або ж якісні фонетичні зміни у складі морфем, що, звичайно, не могло лишитися поза увагою вченого. Зважаючи на можливі варіанти суфіксальних морфем, які є по суті однією і тією ж словотворчою морфемною одиницею, Ковалик для збереження системи словотворчої будови термінів ввів поняття суфіксема (аналогічно до фонеми, морфеми, лексеми тощо). А всі звукові різновиди вважав її варіантами. Там само. – С. 48.

Іван Ковалик активно працював над проблемами словотвірної синонімії, омонімії, антонімії, встановлення і дефініції комплексних словотвірних одиниць. Поняття словотворчого типу, яке стало вихідною одиницею у сучасній словотвірній системі, обґрунтував у своїх працях „Про деякі питання слов’янського іменникового словотвору” (1958), „Питання слов’янського іменникового словотвору ” (1958).

Цікавим, з огляду на сучасні інтерпретації, є його трактування способів словотвору. Він виділяє такі 9 позицій:

морфологічний з його різновидами;

морфолого-синтаксичний;

синтаксико-морфологічний;

синтаксичний;

лексико-морфологічний;

семантичний (лексико-семантичний);

регресивний (зворотний), або фонетико-морфологічний (фонетико-регресивний, безафіксний);

акцентуаційний (фонетико-акцентуаційний);

контамінаційний. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів., 1961. – Вип. 2. – С. 19.

Окремо виділений контамінаційний спосіб словотвору, як пояснював Ковалик, полягає в тому, що „з морфем або складів двох близьких за значенням або й однозначних слів утворюється третє слово... Наприклад: укр. діал. хилитати < хилити + хитати”. Там само. - С .27.

Вчений неодноразово торкався питання методики словотворчого аналізу слова, стверджуючи, що такий аналіз „робить більш глибоку семантичну, морфологічну і синтаксичну характеристику”. Там само. - С .32. У зв’язку з цим він сформулював загальні принципи словотворчої характеристики похідних слів, з’ясував відмінні риси словотворчого і етимологічного аналізу, застерігаючи не ототожнювати і не взаємозамінювати ці поняття.

Заслугою Івана Ковалика є те, що він, відзначаючи однобічність вивчення словотвору, розробив основні напрямки розвитку дериватології, обґрунтував принципові положення, особливо звертав увагу на суперечливі моменти. Визначальним є формування системи наукових термінів і понять у дериватології. Велику цінність мають не лише його теоретичні розробки, а й практичні дослідження, які і досі зберігають наукову вартість.

Література:

Демський М.Т., Паночко М.М. Трудівник науки // Жовтень. – 1987. –№10. – С. 134.

Демський М.Т. Ковалик Іван Іванович // Енциклопедія „Українська мова”. – К.,2000. – С.257.

Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1958.

Ковалик І.І. Вчення про словотвір. – Львів, 1961. – Вип.2.

Ковалик І.І. Дериватологія (словотвір) як самостійна лінгвістична дисципліна та її місце в системі науки про мову // Словотвір сучасної української літературної мови. – К., 1979.

Ковалик І.І. Основні проблеми вчення про словотвір // Українська мова і література в школі. – 1970. – № 11.

Ковалик І.І. Питання слов’янського іменникового словотвору. – Львів, 1958.

Ковалик І.І. Про деякі питання слов’янського словотвору. – Львів, 1958.

Ковалик І.І. Про основну мовну одиницю словотвірного рівня // Українське мовознавство. – К., 1976. – Вип.4.

Сербенська О.О. Професор Іван Ковалик, його доба та оточення // Дзвін.– 2002. – № 9. – С. 103 – 110.

Плющ М.Я. Граматика української мови: У 2 ч. Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. – К.: Вища школа, 2005.