Реферат на тему:

Комунікативні якості літературної мови

ПЛАН

1. Культура мови – наука аксіологічна.

2. Виокремлення комунікативних якостей мови.

3. Характеристика комунікативних якостей літературної мови

1. Культура мови – наука аксіологічна.

Культура мови дає сумарну оцінку якості мови чи оцінку окремих її рівнів та аспектів. "Під культурою мови розуміється чітко виражена тенденція до розвитку в літературній мовi (як у розмовній, так і книжній) якостей, які вимагаються її спеціальною функцією" (ПЛК, 1967, 39). Такі якості називають комунікативними якостями мови (Головин, 1988; Ильяш, 1984; ОКТМ, 1988), інколи критеріями (Васильева, 1990), критеріями удосконалення мови (Булаховський, 1975), комунікативними ознаками (Бабич, 1990; ОКМ, 1986), основними вимогами до мовлення (Біляєв, 1995). Комунікативні якості мови — це реальні властивості її змістової і формальної сторони. Саме система цих властивостей визначає ступінь комунікативної досконалості мови.

Розуміння одних якостей мови у сучасній науці більш чи менш склалося (правильність, точність, логічність, чистота), розуміння інших лише окреслилося (дієвість, естетичність, емоційність, змістовність). Окремі якості відомі з давніх часів, розглядалися в риториках, причому кожна епоха i кожна наука про нацiональну мову вносила у цей розгляд щось своє. Так, у 1927 році український професор М.Сулима зазначав: "... єсть кілька однакових вимог до всіх чисто стилів: ясність, зрозумілість, чистота й правильність мови" (Сулима, 1927, 72). Одначе лише в останні три десятиліття, у зв'язку зі становленням науки про культуру мови, вчені впритул підійшли до питання про ознаки, якості культури мови.

2. Виокремлення комунікативних якостей мови

Чеські мовознавці виділяли три якості літературної мови, зокрема такі: 1) стійкість, 2) ясну, точну і легку передачу найрізноманітніших відтінків, 3) оригінальність мови. Комунiкативним якостям присвячена значна лiтература в росiйськiй лiнгвiстицi. Усе ж суперечливими, а інколи й невирішеними залишаються такі питання, як дефініція якостей мови, принципи їх класифікації, їх взаємовідношення і своєрідність реалізації у різних стилях мови. Зокрема, вчені визнають, що у виділенні якостей мови відсутня спільна основа, єдиний принцип класифікації. "Виділення одних якостей на основі одних відношень, інших якостей на основі інших відношень, а також можливість виділення тієї самої якості на основі двох типів відношень робить типологію якостей мови непослідовною і внутрішньо суперечливою. Але безперечно й те, що непослідовність і внутрішня суперечливість у цьому випадку неминучі" (Михайлов, 1968, 207).

Вказані відношення розкрив Б.Головін у праці "Основы теории речевой культуры": співвідношення "мова — мовлення" пов'язане з правильністю, чистотою і багатством мовлення, співвідношення "мовлення — мислення" — з точністю і логічністю, "мовлення — свідомість" дає виразність, образність, доречність, дієвість, "мовлення — дійсність" дає також точність, логічність, "мовлення — людина, адресат" породжує доступність і, нарештi, співвідношення "мовлення — умови спілкування" дає доречність (Головин, 1977, 24-25).

М.Ілляш пропонує таку класифікацію комунікативних якостей мови: правильність, точність, логічність, чистота, багатство і різноманітність, виразність і образність, стислість і доречність.

Л.Скворцов вважає, що мовна майстерність полягає в умінні вибрати із паралельних варіантів найбільш точний у змiстовому плані, стилістично доречний, виразний, доступний і т. ін. Проте у монографії "Теоретические основы культуры речи" (Скворцов, 1980) вчений не розглядає комунікативних якостей мови.

Якщо А.Васильєва на першому рівні культури мови висуває критерій літературно-мовної правильності, то на другому — критерії стилістичної відповідності і комунікативної доцільності.

Безумовно, справжня культура мови передбачає володіння формами і стилями сучасної літературної мови згідно з метою і завданнями спілкування; проте, на нашу думку, немає потреби виділяти комунікативну якість (критерій — за А.Васильєвою) стилістичної відповідності, оскільки дотримання стилістичних норм літературної мови входить у критерій правильності.

Стосовно комунікативної доцільності зазначимо, що Б.Головін, йдучи за В.Костомаровим і А.Леонтьєвим, проаналізував це поняття, вважаючи його опорним терміном теорії культури мови. "Напевно, — пише він, — окрім норми діють й інші регулятори мовної поведінки людини, які, розчленовуючи, можна позначити словом "доцільність"... Лише розумний і міцний союз норми і доцільності забезпечує культуру мови суспільства й окремої людини" (Головин, 1988, 20). Доцільність не "задана" самою структурою мови, вона "задається" свідомістю мовців, які суб'єктивно розуміють й оцінюють об'єктивну необхідність кожної (окрім правильності) з комунікативних якостей мови. Доцільність має широку смугу відмінностей і коливань, які зумовлюються функціональними стилями, соціальними відмінностями людських колективів всередині єдиного суспільства (професійними, віковими й іншими) і рiзноманітністю комунікативних завдань та умов. Доцільність об'єктивна як необхідність, яка обов'язково виникає у процесі спілкування, але вона і суб'єктивна як усвідомлення і здійснення цієї необхідності окремими людьми.

Таким чином, доцільність, за Б.Головіним, — це не комунікативна якість (учений її не аналізує у переліку комунікативних якостей), а комплекс комунікативних ознак. А. Васильєва характеризує критерії точності мови, логічності, ясності і доступності, чистоти, виразності, багатства (різноманітності), естетичності, доречності. При трактуванні багатьох з них (зокрема при формулюванні визначень) автор спирається на теорію Б.Головіна.

В українській лінгвістиці аналіз комунікативних якостей мови знаходимо у мовознавчих студіях Л.Булаховського. На думку вченого, у число критеріїв удосконалення мови входить гнучкість фрази, ясність, точність, багатство, естетичність. Гнучкість мови залежить від багатства культивованих нею жанрів, від індивідуалізації застосовуваних стилів, від тих можливостей вибору мовних знаків і зразків суцільного виразу, які створює національний колектив своєю продукцією на різних ділянках вживаного ним слова. Секрет ясності викладу "криється в засобах організації думки — чіткості та послідовності планування опрацьованого матеріалу, в певності, з якою подаються ті або інші факти та ідеї, в чутті того, що вже належить свідомості слухача або читача як відоме з попереднього