Обґрунтовуючи теоретичні засади культури мови, дослідники виходять із поняття комунікативної доцільності (Костомаров, 1966; Костомаров, 1968; Костомаров, Леонтьев, 1966), нормативності літературної мови (Скворцов, 1978; Скворцов, 1980; Ильяш, 1984), комунікативних якостей мови (Головин, 1988; Васильева, 1990), комунікативних намірів (Васильева, 1990), комунікативної стратегії (Михальская, 1990) тощо. Незважаючи на розбіжності метамовного і термінологічного плану, можна зауважити, що теоретичні основи мовної культури об'єднують функціональний аспект мови і розуміння мови як суспільного явища.

В україністиці проблеми культури мови були в центрі наукових студій багатьох учених та культурних дiячiв: Олени Пчілки (Пчилка, 1881), Івана Франка (Сербенська, 1990), Лесі Українки (Іваненко, 1991), Івана Верхратського (Парасин, 1991), Володимира Гнатюка (Струганець, 1993), Івана Огієнка (Огієнко, 1991), Олени Курило (Білецька, 1993), Миколи Гладкого (Гладкий, 1927), М. Сулими (Сулима, 1927, Сулима, 19281; Сулима, 19282; Сулима, 19283), Всеволода Ганцова (Ганцов, 1925), Олекси Синявського (Синявський, 19311), Павла Тичини (Тичина, 1967), Максима Рильського (Рильський, 1971; Рильський, 1973), Олекси Кундзіча (Кундзіч, 1973), Микити Шумила (Шумило, 1989; Шумило, 1990). Науковці зверталися до таких аспектів мовної культури, як зв'язок культури мови із загальною культурою людини, духовністю суспiльства (Олена Пчілка, І. Франко, І. Огієнко, М. Сулима, В. Ганцов, М. Шумило), проблема іншомовних запозичень і новотворів (Олена Пчілка, Леся Українка, І.Верхратський, І.Огієнко, М.Гладкий, П.Тичина, М.Рильський), культура мови перекладу (Олена Пчілка, В.Гнатюк, М.Рильський, О.Кундзіч), зв'язок культури мови з лексикографією (О.Курило, М.Рильський) та ін. Їхня літературна і наукова творчість, редакторська робота, мовні рецензії та консультації у газетах і часописах сприяли усталенню загальнолiтературних норм, практичному розв'язанню проблем добору засобiв вираження iз народно-розмовної мови.

Починаючи з 60-х років, з часу виокремлення культури мови в самостійну дисципліну, українськi вченi розробляють теоретичні проблеми культури мови, що мають впливати на практичну мовну дiяльнiсть: поняття культури мови (Коваль, 1961; Коваль, 1964; Жовтобрюх, 1967; Пилинський, 1968; Пилинський, 19761; Коваль, 1977; Єрмоленко, 1977; Жовтобрюх, 1988; Бабич, 1990; КУМ, 1990), мовної норми (Пилинський, 1968; Пилинський, 1969; Пилинський, 19761; Пилинський, 19762; Єрмоленко, 1977; Жовтобрюх, 1984; СТУМ, 1989; КУМ, 1990), зв'язок культури мови із загальною культурою людини (Сухомлинський, 1968; Русанівський, 19891; Русанівський, 19892; КУМ, 1990; Панько, 1992), проблеми функціонування української мови у суспільстві (Єрмоленко, 1989; Русанівський, 19892; Русанівський, 1990), проблеми виховання мовної особистості, мовної освіти (Сухомлинський, 1968; Сухомлинський, 1989; Мельничайко В., 1991; Єрмоленко, Мацько, 1994; Біляєв, 1995; Мельничайко В., 1995). Переважає практичний, iнструктивно-регулятивний аспект мовних порад (Чак, 1965; Антоненко-Давидович, 1970; Русанівський, Єрмоленко, 1978; Коваль, 1986; Чак, 1989; Антисуржик, 1994).

З 1967 року Інститут мовознавства імені О.Потебні АН УРСР почав видавати спеціальний республіканський міжвідомчий збірник "Питання мовної культури" (тепер виходить під назвою "Культура слова"), в якому зосереджено основну масу публікацій, присвячених культурі української мови. Стосуються досліджуваної проблеми окремі статті у журналах "Мовознавство", "Українська мова і література в школі" (з 1994 року — "Дивослово"). На сторінках останнього знаходимо публікації на тему мовної культури у формi консультацій.

Актуальні питання культури мови були в центрі уваги учасників республіканських наукових конференцій "Мова і духовність нації" (Львів, 1989), "Мова і культура нації" (Львів, 1990), "Стан, проблеми і перспективи розвитку української мови в Україні" (Київ, 1995), розширеного пленуму Наукової ради "Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності" АН УРСР (Дрогобич, 1990).

У зазначений час вийшов ряд колективних монографій, сформованих навколо проблем функціонування усного літературного мовлення (ЗРУУЛМ, 1965; УУЛМ, 1967; УПЛМ, 1970). Дослідженню складної взаємодії соціальних феноменів мови й культури взагалі присвячені окремі розділи монографій "Розцвітай же, слово)!: Розвиток сучасної української мови" (1983), "Мова і культура" (1986), "Мова. Людина. Суспільство" (1987). В офіційних рамках бездержавності української мови культура мови як наука опосередковано відбивала критичний стан функціонування нацiональної мови i привертала увагу до виховання мовної особистості, культивування лiтературної мови, пiднесення її суспiльного престижу.

Сприяє усталенню літературної мови, орієнтує мовців на вибір правильного слововживання, засвоєння норм сучасної української літературної мови лексикографічна і довідкова література (СТУМ, 1989; КУМ, 1990; Головащук, 19951; Головащук, 19952; ОСУМ, 1994, Пономарів, 1999).

3. Основні значення терміна “культура мови”.

Крiм практичних мовних порад, що поставали в процесi конкретної мовної дiяльностi, культура мови як наука окреслюється у вiдповiдних дефiнiцiях, наведених у посібниках, підручниках, енциклопедичних та енциклопедично-лінгвістичних виданнях. Звертаємо увагу на визначення поняття "культура мови" в термінологічному словнику: "1. Нормативність мови, її відповідність тим вимогам, які ставляться перед мовою в певному мовному середовищі в певний історичний період... Нормативність мови включає в себе і такі якості, як точність, ясність, чистота... Мові високої культури властиві... також багатство словника, різноманітність граматичних конструкцій, художня виразність, логічна стрункість... 2. Розділ філологічної науки, який вивчає мовне життя суспільства в певну епоху (аспект об'єктивно-історичний) і встановлює на науковій основі правила користування мовою як основним засобом спілкування людей, знаряддям формування і вираження думок (аспект нормативно-регулювальний). Зіставлення різних форм усної і писемної мови, з'ясування норм літературної мови на всіх рівнях мовної системи... дають можливість не тільки виявити тенденції її розвитку, а й впливати на цей процес, сприяти реальному втіленню в мовній практиці норм літературної мови, проводити цілеспрямовану мовну політику" (Ганич, Олiйник, 1985, 115–116).

На