Реферат на тему:

Лінгвоцид (мововбивство)

Прикметно, що чисельність росіян за останнє століття зросла втричі, зокрема й за рахунок асиміляції ( 1897 року було 55 мільонів, 1959 року - 114 мільонів, 1989 року - 145 мільонів ), тоді як українців залишилося майже стільки, скільки було. (....). За століття частка українського населення в країні ( Росії - СРСР ) зменшилася майже наполовину. Не згадую вже часів Переяславської угоди, коли українців було значно більше, ніж росіян.
В.Радчук

".... На Україні навіть доходило до того, що під загрозою була українська мова - велика мова великого народу".
М.Горбачов

Як же так сталося, що до багатовікового катування української мови, бажання вбити її, Солженіцин залишився цинічно - байдужим, навіть більше - схильним видати культурно - духовний геноцид за короткочасний курйоз?
П.Кононенко

Лінгвоцид (мововбивство) - це свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу - народності, нації. Лінгвоцид спрямовується в першу чергу проти писемної форми мовлення. Кінцевою метою лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид - ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.

2. Лінгвоцид є передумовою масової денаціоналізації та манкуртизації: без нього неможлива втрата народом історичної пам'яті, етнічного імунітету, національної самототожності, а без цього,своєю чергою, не може відбутись асиміляція — поглинання одного народу іншим. Ось чому поневолювачі ніколи не забували про необхідність нищення мови поневолених народів.

3. Лінгвоцид мав і має місце фактично в усіх поліетнічних утвореннях, багатонаціональних державах, де стикаються інтереси панівного і поневолених народів. Форми лінгвоциду можуть бути жорстокими чи поміркованими, відвертими чи закамуфльованими, однак це не міняє ні суті, ні кінцевої мети лінгвоциду.

У стародавній Індії носії неарійських мов не мали надії вибратись із нижчих каст; у Китаї, щоб зайняти хоч найнижчу посаду, треба було скласти іспит з ієрогліфічного письма, і хто не знав китайської мови, не мав у житті найменших шансів.

В окупованій іспанськими фашистами Каталонії один із перших заходів режиму Франко стосувався каталанської мови. Було заборонено викладати цю мову в школах і вузах, публікувати нею газети, журнали і книги, правити Службу Божу, листуватись, розмовляти в робочий час, називатись каталанськими іменами, вживати рідні географічні назви, у тому числі слово Каталонія.

4. У науковому світі вважалось, що каталанська мова — найбільш значна із європейських мов,яка не є офіційною мовою незалежної держави.

Українську ж мову, носіїв якої більше, ніж носіїв усіх мов Іспанії (кастільської, галісійської, каталанської, баскської) разом узятих, за давньою звичкою чи з кон'юнктурних міркувань до уваги не брали.

5. Лінгвоцид щодо української мови має довгу історію, сторінки якої рясніють підступом, погордою, нахабством, лицемірством поневолювачів та щедро политі сльозами і кров'ю їхньої жертви — нашого народу. Торкнемось лише окремих сторін та епізодів цієї історії.

Лінгвоцид через заборону мови чужою державою. —

1690 р. Собор російської православної Церкви осудив "кіевскія новыя книги" С.Полоцького,П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Л.Барановича, А.Радивиловського та інші, наклавши на них "проклятство и анафему, не точію сугубо и трегубо, но и многогубо".—

1720 р. Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які необхідно "для повного узгодження з великоросійськими, з такими ж церковними книгами справляти..., щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було".—

1753 р. Указ про заборону викладання українською мовою в Києво - Могилянській академії.—

1769 р. Заборона Синоду Російської православної Церкви на друкування та використання українського "Букваря".—

1784 р. Переведення викладання у Києво - Могилянській академії на російську мову.—

1786 р. Київський митрополит С.Миславський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви і правили службу Божу "голосомъ, свойственнымъ россійскому наречію". Те ж саме було заведено і в школах України.—

1789 р. Розпорядження Едукаційної комісії Польського сейму про закриття руських (українських) церковних шкіл та усунення з усіх інших шкіл руської мови.—

1808 р. Закриття Руського інституту Львівського університету, на двох факультетах якого (філософському і богословському) низка предметів викладалася українською мовою. —

1817 р. Постанова про викладання в школах Західної України лише польскою мовою.—

1862 р. Закриття українських недільних шкіл — безоплатних, для навчання дорослих.—

1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою, якої "не было, нет и быть не может". Цього ж року заборонено ввіз і поширення в російській імперії львівської газети "Мета".—

1864 р. Статут про початкову школу: навчання має провадитись лише російською мовою.—

1876 р. Указ Олександра II (Емський указ) про заборону ввозу до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів і перекладів, крім історичних документів та творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялись також сценічні вистави й читання та друкування текстів до нот українською мовою.

Емський указ, як і чимало інших, був таємним. Очевидно, відали обрусителі, що творять, і боялись розголосу. Прийняття таємних указів "з одного боку було протизаконним і злочинним, а з другого — таємністю громадяни позбавлялися можливосте оскаржень" (С.Шелухин).

Москвофіли Галичини привітали указ 1876 року про заборону української мови. Було за що: Росія взялась таємно субсидувати москвофільську газету "Слово" — "для протиставлення в Галичині українофільському напрямку ідей". (В.Міяковський).

Москвофілів використовували для боротьби з українством у Галичині і польські шовіністи. Так, М.Здзєховський закликав "порозумітися з україн-цями-русофілами для того,