В їх долях є багато спільного. Обоє молоді і красиві, з палким серцем, що вміє кохати. Обидві писали пісні для народу, і линула пісня над Полтавським краєм і всією Україною. Навіть ім’я у них однакове: Маруся і Марія – “Маруся Чурай XXІ століття”.

З якою любов’ю вона змальовує Марусю Чураївну:

“Жила собі Маруся-чарiвниця.
Та Чураївна гожа, як весна.
Життя дало їй небуденну долю.
Пісні чарівні людям в світ несла.”
(“Легенда про Полтаву”)

“Так жила, i співала й кохала,
Як народ у єдиній душі.
I легендою...Піснею стала...
Бо й сама дарувала пісні.”
(“Полтавська душа”)

Змальована Марією Полтава невіддільна від пісні, яка “луною крилатою йде”. Її зачаровує “Ворскли тихої лагідний наспів”.

“А та Полтава й досі чарівна
Полтавками i щирими піснями.”

Полтава змалку талантам ...навчала дітей, навчала співати пісень, народних, щирих, як молитва.

То Котляревський, Лисенко, Мазепа,
Закарбували в вічності ім’я
Твоє, Полтаво, ніжна квітко степу,
Ти їх натхнення, їх Свята земля...

Дівчина не може зрадити рідному місту. Часто вона порівнює себе з птахом, який на зиму відлітає у теплі краї, але потім навесні завжди повертається у рідні краї:

“...прилітає з вирію лелека
До витоків, до Ворскли берегів”.
(“Полтава”)

Її теж ваблять різні країни, незвідані світи. Але завжди в поїздці вона мріє про повернення додому, до рідної домівки, до Полтави:

“Хоч i вабить мене далина,
Та не зраджу Полтаву ніколи,
Ти для мене у свiтi одна -
Моє щастя, мій дім, моя доля!”
(“Моя рідна Полтава”)

“Я бажаю полинути птахом
У незнані світи i країни,
Та завжди повертатись до хати -
У домівку мою, в Україну”.
(Бажання)

Для поетеси Полтава “вічно молода і “сьогодні ... ще краща ніж торік”. (“Величальна Полтаві”). Це “... колиска надії й краси”, “край любові”.

З якою любов’ю Марія змальовує природу Полтави:

“Пливла собі колись у давнину
Замріяна i тиха річка Лтава...
Та Лтава невелика й нестрiмка,
Лиш солов`ї співали берегами.”
(“Легенда про Полтаву”)

“Любе місто моє,
Я кохаю тебе
За твої світанкові привіти...
За каштани твої,
З а твоїх солов`їв,
За усмішку весняних квітів.”
(“Полтаві”)

Її душу чарують Ворскла, як стрічка у косах, вишневі садочки, весняні перші квіти, барвінок, що Весна заплила, “щоб в добрі і щасті жити. Калини світ, щоб гарною була”, “садів замріяне тепло”, “сонце, скупане в росі”, “спів молодих вітрів”.

М.Бойко вірить в щасливу долю рідного міста, в його подальший розквіт. Вона Полтаві палко бажає:

“Так живи! Так рости!
Мрію в серці неси.
Розквітай мережковим віночком...”
(“Полтаві”)

Поезії про Україну, про рідну мову, про пісню

Невіддільна від теми Полтави тема великої Батьківщини - рідної України. Перша пісня, написана нею в 17 років (“Моя Україна”), вражає серйозністю думок, зрілістю почуттів і дитячою щирістю. Простими словами, щирими й задушевними, зрозуміли й близькими кожній людині, без зайвого пафосу вона зображає свою Вітчизну, рідну Україну, яка в її серці невіддільна від родини:

“Золотавий вечір впав на тихі верби.
Солов`їна пісня лине вдалині.
I мрійлива річка між гаями в`ється.
Все це Україна, все це я i ти.

Мріється тут легко під пісні сопілки.
Доле, моя доле, щастя принеси !..
Щоб моя родина та моя Вкраїна
В мирі та єднанні до віку жили...

Це моя країна, тут моє коріння,
Мова моя рідна та мої батьки.
В свiтi все минає, тільки зостається
Мамине кохання та любов землі.”

Продовжує тему України вірш “Не забувай”. І як дружня порада молодому поколінню звучить цей вірш. Тут звучить і любов до Вкраїни, яка перегукується з любов’ю до матері, і любов до рідного слова, і віра в щасливе майбутнє рідної землі.

“Не забувай ніколи рідну мову.
Не забувай любити свою неньку...
Не забувай ніколи Україну,
Її пісні i вроду калинову,
Її людей i тепле рідне слово,
Своє коріння i свою родину.”

Поетеса любить рідну українську мову, для якої вона знайшла найкращі епітети.

“Мова моя, як барвінок, духмяна,
Пахнеш м`ятою влітку i хлібом землі.
Срібно й легко іскришся своїми піснями,
Ти, вогниста i щира, як мрії мої.
Ллється, як річка, то тиха, то бистра,
Слово, чисте й прозоре, як ранком роса.
Створена Богом мова для нашої пісні,
Мово! Гордість моя, моя вічна краса.”
(“Рідна мова”)

“I лунає пісня й щира мова,
Ніби Україна заспівала.
I воскресла воля наша й слава,
Й лине понад світом рідне слово.”
(“Чарівна криниця”)

“Я пізнала б всі мови на світі,
Tа своя наймилішою буде.
Жодна мудрість не може змінити
Колискову моєї матусі.”
(“Бажання”).

Без пісень, як і без рідної мови, неможлива Україна. Знайомство людини з піснею починається з колискової матері. Далі пісня супроводжує все життя людини. З нею легко працювати, долати перепони в житті, з нею легше жити. А для українців, на думку Марічки, пісня – щось особливе, святе. В українській пісні відображена історія народу, його болі та радощі. Ось як пише вона про це у вірші “Без пісень які ми українці”:

“Без пісень які ми українці,
Без сумних i радісних пісень?
Першу пісню чуємо в колисці,
Нас вона усе життя веде.
Пісня здатна подолати відчай,
Щедрий на мелодії наш край.
...
З піснею у світі краще жити,
Заспіваймо, браття, знов i знов!”

Лірика, присвячена матері

Любов до України, любов до Полтави починалася