Використовують в бібліографічних описах у повідомленнях, які перекладають з української на іноземні мови.

Українського стандарту на транслітерування літер української абетки латинською немає. Пропонований варіант романізації українського алфавіту подано в додатку 2.

Стенографування – це вид спеціального письма, за допомогою якого запис усного тексту можна здійснювати у кілька разів швидше, ніж за допомогою звичайного письма. Швидкість запису стенографічним письмом порівняно з традиційним зростає від чотирьох до семи разів.

Зростання швидкості забезпечується за рахунок спрощення графічного позначення літер (під час фіксації усного тексту переміщення інструменту писання повинно відбуватися тільки вперед; повернення назад заборонено), а також за допомогою інших прийомів. У стенографічному письмі використовують елементи символів традиційних алфавітів: крапки, лінії (прямі й нахилені праворуч), овали, частини овалів, сполучення всіх цих елементів.

У колишньому СРСР в 1933 р. на знаки стенографування було введено стандарт. У 1967-1968 р. в нього було внесено вдосконалення. Українська стенографія виникла лише в 20 … 30 роках 20-го століття.

У наш час, незважаючи на наявність диктофонів [не тільки стрічкових (аналогових), а й цифрових], потреба в стенографуванні звужується, але не зникає, як, наприклад, у дипломатії. Зараз у ЗМІ замість стенографування використовують під час інтерв'ю диктофони [22].

Системи письма для незрячих – це вид спеціального письма, який дає змогу позначати літери алфавіту знаками, які людина може сприймати тактильними аналізаторами (наприклад, руками).

Для кодування літер, цифр та інших знаків брайлівська система письма використовує шість опуклих точок (два стовпці по три точки). Вони дають змогу кодувати 64 знаки (додаток 3).

В Україні використовують адаптацію шрифту Брайля для української мови.

Видавництва видають літературу, підготовану брайлівськими шрифтами, для незрячих.

Мова жестів (МЖ) – це вид спеціального письма, який дає змогу позначати цілі слова, а також літери алфавіту певними жестами. Мову жестів для обміну інформацією використовують як люди з вадами голосових зв'язок та слуху, так і люди без таких вад. Відповідно розрізняють: а) мову жестів для людей без вад органів мовлення (наприклад, в австралійських племенах вдови після смерті чоловіків рік розмовляють лише мовою жестів); б) мову жестів для людей з вадами органів мовлення – глухих чи глухонімих (таких людей за наявними даними від 0,4 до 1,5%). МЖ за своїми можливостями не поступаються звуковим мовам, хоча соціально мають нижчий статус. Далі вестимемо мову лише про МЖ для людей з вадами органів мовлення.

Структурно МЖ складається з двох компонентів: множини тисячі…півтори слів, для позначення яких використовують окремі жести (як правило, це найбільш часто вживані слова; їх приклади подано в додатку 3), а також решти слів, для яких використовують пальцеву абетку (в цьому випадку пальцями позначають окремі літери). Розрізняють одноручну та дворучну абетки (для літер латинського алфавіту їх подано в додатку 4).

Пальцеву абетку для латинського й кириличного алфавітів показано на в додатку 5.

Деякі ЗМІ (телебачення) подають паралельно до озвученого повідомлення його сурдопереклад мовою жестів.

У наш час створено комп'ютерні системи, що дають змогу перетворювати МЖ в усний текст. Для використання таких систем потрібно вдягнути спеціальні рукавички з детекторами, що фіксують рухи; детектори на рукавичках кабелями під'єднують до комп'ютера.

Криптографія (грець. krypto – таємно і grafo – письмо; таємне писання) – це вид спеціального письма, який дає змогу записати писемний текст, зафіксований природною писемною мовою, в такий спосіб, який робить його політерне розпізнавання максимально ускладненим.

Криптографія складається з двох протилежних процесів – шифрування й дешифрування текстів. Шифрування – це зміна в тексті зображення символів, їх кодів чи порядку на основі певних наперед заданих правил. Такі правила називають ключем. Використовують криптографію тоді, коли хочуть зробити текст доступним (зрозумілим) лише для певного кола реципієнтів, які знають ключ (для решти реципієнтів текст повинен бути незрозумілим). Дешифрування – це відновлення в тексті на основі ключа первинного зображення символів, їх кодів чи порядку. Дешифрування можливе й без знання ключа, проте в такому випадку воно вимагає незрівнянно більших затрат на відновлення тексту.

Приклад: Гашек Я. Пригоди бравого вояка Швейка.

Звісно, в масовій інформації криптографію не використовують (виняток – деякі кросворди).

Проте іноді в працівників ЗМІ виникає потреба користуватися криптографією при журналістських розслідуваннях, при виконанні функцій зарубіжних кореспондентів тощо.

Методи криптографії:–

одномірні, двомірні, тримірні ключі шифрування – для шифрування на паперових носіях;–

шифрування електронної пошти засобами поштових скриньок;–

паролювання файлів різними методами (наприклад, у ТП, в архіваторі) [22].

Азбука Морзе. Ще один спосіб кодування традиційного письма, який донедавна використовували в електричних каналах зв'язку, називають за прізвищем її автора азбукою Морзе. Кодування знаків у азбуці Морзе відбувається короткими ("крапками") й довгими ("тире") електричними сигналами. При цьому крапка вважається одиницею тривалості. Тривалість тире повинна дорівнювати тривалості трьох крапок. Пауза між сигналами в літері – одній крапці, а пауза між літерами – трьом крапкам.

Спосіб кодування літер і цифр азбукою Морзе подано в додатку 8.

Як видно, кирилізований варіант цієї азбуки базується на зовнішній (графічній) схожості літер з латинськими. У випадках, коли кириличні літери не мають графічних аналогів, коди їм присвоєно довільно.

В азбуці Морзе існують також позначення для розділових знаків (крапка, кома, знак оклику, знак питання, крапка з комою, двокрапка, дужки, дефіс, лапки) та спеціальних сигналів (границя розділу, стирання попереднього знака, початок передачі, готовність прийому,