Кількість "крапок" і "тире" в кодах, які позначають літери, залежить від частоти літер у текстах (за принципом: чим частіше вживається літера, ти коротше її позначення).

У зв'язку з переходом на використання комп'ютерної техніки (відповідно, цифрових кодів) використання азбуки Морзе (аналогових сигналів) останнім часом скорочується. Зараз нею користуються найчастіше радіоаматори.

Цифрові (комп'ютерні) системи письма. З виникненням комп'ютерів для організації їх спілкування з людьми виникло завдання – створити для спеціальні шрифти (шрифтокомплекти), в яких літери було б позначено не графічними (як у традиційному письмі), а цифровими образами (цифровими кодами). До кожного такого цифрового коду "чіпляли" відповідне графічне зображення знака.

Розглянемо шрифтокомплекти, які поставляють разом з операційною системою Windows. До складу цих шрифтокомплектів як обов'язкові входять Ariel, Courier New, Times New Roman. У кожен такий шрифтокомплект входять 224 знаки, серед яких є латинський алфавіт, а також можуть бути присутні деякі інші (додаток 10).

Шрифтокомплекти UNICODE містять приблизно по 60 тис. знаків. У кожен такий комплект входять алфавіти й ієрогліфи більшості мов світу (рис. Х). У цих шрифтокомплектах коди від 0 до 8191 (шістнадцяткові коди 0…1FFF) відведено під алфавіти всіх європейських мов, гебрейський, алфавіти арабських та індійських мов, а також фонетичні знаки; коди 8192…12287 (шіснадцяткові 2000…2FFF) – під пунктуаційні, математичні, технічні символи й орнаменти; коди 12288…16383 (шістнадцяткові 3000…3FFF) – під фонетичне китайське, японське та корейське письмо; коди 16384…59391 (шіснадцяткові 4000…E7FF) – під китайські, японські та корейські ієрогліфи, а також каліграфію хань; коди 59392…64023 (шіснадцяткові E800…FDFF) – під приватне використання; коди 64024…65535 (шіснадцяткові FE00…FFFF) – під забезпечення сумісності з іншими шрифтами.

Таким чином, розрізняють наступні види кодів: алфавітний – система букв, цифровий – система цифр, алфавітно-цифровий – змішана система алфавітних і цифрових кодів, рельєфно-точковий – система опуклих точок (шифр Брайля), матричний – система поглиблень або отворів та ін.

Можна назвати і інші системи кодування інформації, а саме: мова жестів (МЖ) – це вид спеціального письма, який дає змогу позначати цілі слова, а також літери алфавіту певними жестами, стенографі, криптографія, азбука Морзе тощо.

Розділ 2. Характеристика деяких систем писемності як основного методу розкодування інформації

2.1. Клинопис

Терміном "клинопис" прийнято позначати системи письма, що використовувалися на Близькому Сході приблизно з 3000 року до н.е. Шумери були першим народом в Азії (а можливо, і в світі), кому прийшла в голову ідея записувати думки за допомогою малюнків так, щоб прочитати їх можна було тільки одним способом, без різночитань. Тоді, на початку 3 тисячоліття до н.е., в Нижній Месопотамії шумерські жерці почали використовувати для письма таблички, зроблені з м'якої глини, і стил, загострену паличку з трикутним кінцем. На глині було досить складно малювати округлі лінії, і поступово малюнки шумерів стали приймати форму символів з декількох вертикальних, горизонтальних або діагональних рисок – кожна з цих рисок закінчувалася клином, услід від трикутного стила. Так і з'явився на світі клинопис, а малюнки його до цього моменту вже втратили форму, що "говорить", і стали лише символічними [12, 38].

За змістом, клинописний шрифт містить знаки-поняття (ідеограми), знаки-звучання (фонограми)  і детермінативи, або нечитані визначники. Ідеограми не відображають вимови слова і позначають поняття цілком, тоді як прогресивніші за своєю природою фонограми – це поєднання конкретних звуків, звичайно "приголосний + голосний (+приголосний)". Фонограма не могла позначати одиночного приголосного. Детермінативи існували лише для того, щоб позначати наступне за ним слово як особисте ім'я або географічну назву. Абстрактні поняття на ранніх етапах розвитку клинопису позначалися через конкретні символи: наприклад, поняття "бог" зображалося як знак "небо", а знак "сонце" міг значити також "білий" і "світлий".

Зрозуміло, що такі нефонетичні засоби письма могли задовольнити людину в примітивному суспільстві, але з розвитком економіки, мистецтва, літератури і освіти в шумерських містах-державах такі засоби виявилися недостатніми. Саме тоді і починають з'являтися фонограми: наприклад, в написі з Джемдет-Насра знак ti "стріла" був використаний також для поняття ti, til "населяти"; знак mі "рослина" використовувався в значенні mі "рік", mі "ім'я", -mі "мій". Важливу роль стали грати детермінативи: якщо один і той же символ уживався для позначення понять "плуг", "орати" і "орач", то щоб уникнути плутанини перед "плугом" ставився детермінатив "ДЕРЕВО", перед "орачем" – детермінатив "людина". Для нас такі знаки здаються зайвими, але для стародавньої людини вони мали велике значення, допомагаючи йому орієнтуватися в складному світі клинопису.

Шумерська система письма була в точності скопійована семітомовними акадцями, будівниками Вавилона, що одержали контроль над Дворіччям у середині 3 тисячоліття до н.е. У той час акадська мова стає мовою міжнародного спілкування, і клинопис швидко розповсюджується по регіону. Хети, індоєвропейський народ, що з'явився на Близькому Сході на початку 2 тисячоліття до н.е., також запозичували акадську систему письма, не дивлячись на те, що індоєвропейська фонетична система не дуже добре підходила для клинопису. Найбільш складним завданням для хетських писарів було відобразити групи приголосних: для цієї мети в хетських і лувійських текстах використовуються додаткові голосні, які насправді ніколи не вимовлялися. Наприклад, слово писалося tar-ri-ja-na-al-li-, а вимовляли його як trijanalli – "третій". Більшість слів писалися в акадській вимові. Хети продовжували використовувати і детермінативи – більше того, багато понять були відбиті на письмі у вигляді шумерських ідеограм з додаванням лише хетського закінчення. За такими ідеографічними знаками до цього дня приховані сотні хетських слів, звучання яких