Клинопис вийшов з вживання в 8-9 століттях до н.е., коли папірус змінив глиняну табличку як основний матеріал для письма.

Мови, що використали письмо: хетська, лувійська, палайська, неіндо­європейські (шумерська, акадська, еламська, урартська, хуритська, хатська).

2.2. Середньоперсидська писемність

Після краху великих цивілізацій Месопотамії – Вавилона і Ассирії – акадський клинопис поступово витісняється із обігу на Близькому Сході. На місце акадської в якості міжнародної мови приходить споріднена їй арамійська, а в якості міжнародної писемності починає вживатися семітський консонантний алфавіт, також званий арамійським. Його численні модифікації досить активно використовувалися і індоєвропейськими мовами регіону до епохи завоювань Олександра Македонського.

Однією з таких модифікацій є цікаві написи, створені в період панування в Ірані Парфянської династії Аршакідів (256 до н.е. – 226 н.е.) і персидської династії Сасанідів (226-642 рр.). Численні манускрипти, написи на каменях і монетні легенди представляють зразки цієї цікавої системи письма. Його історія сама по собі цікава. Річ у тому, що в Парфянському царстві грамотними писарями були виключно люди арамійського походження, проте вельможі царського двору, за замовленням яких готувалися документи, говорили переважно іранською. Кожен документ писар повинен був докладати начальству іранською, і поступово в країні виробилася система стійких відповідностей між арамійськими і іранськими виразами. Пізніше, коли нові покоління жителів Парфії все більше забували чужу для них арамійську мову, зберігаючи в пам'яті лише ці найстійкіші вирази – що перетворилися з часом у свого роду формули, умовні знаки для писарів в іраномовних текстах. Вчені назвали ці арамійські формули в іранських текстах гетерограмами. Подібні гетерограми збереглися практично у всіх середньоперсидських письменностях.

Зовсім іншою була історія створення авестійського алфавіту. Цей алфавіт був спеціально складений з переважно арамійських букв з метою запису стародавніх зороастрійських гімнів – Авести. 48 звуків авестійскої мови неможливо було відобразити за допомогою 20 арамійських знаків, тому був складений точніший алфавіт, де кожній фонемі відповідала своя буква. В цілому ж система письма залишилася дуже схожою з арамійською, включаючи і напрям письма – справа наліво.

У Центральній Азії в ранньому середньовіччі був поширений согдійський шрифт, що також походить з арамійського. Согдійці, іраномовний народ Східного Туркестану, залишили обширний корпус християнських і буддійських текстів 7-9 століть. Даний вид письма також має напрям справа наліво і близький консонантному сірійському письму, тобто голосні на письмі, на відміну від авестійського, не відображаються. Втім, більшість дослідників знаходять послі­до­вне відображення голосних в согдійському за допомогою знаків ' ("алеф"), J і W.

Арабські завоювання, що почалися в 7 столітті, виявилися поворотним пунктом для багатьох цивілізацій Азії. В результаті повсюдного переходу населення до сповідання ісламу відвічні мови континенту замінювалися на арабський, а системи письма замінювалися арабським алфавітом. По суті своїй арабський письма також є однією з модифікацій арамійського консонантного алфавіту. Тим легше було народам Персидського царства адаптуватися до нової писемності. Вже в 8 столітті арабський алфавіт починає уживатися повсюдно на Близькому Сході, став офіційною мовою Халіфату із столицею в Багдаді. Вже в 12 столітті арабський алфавіт широко використовувався в Ірані, західній Індії, Центральній Азії, в Іспанії, Північній Африці, на Кавказі, навіть в Малайзії і Індонезії. Незабаром з його допомогою писалися не тільки арабські тексти, але і тексти на багатьох інших мов. Носії персидської і інших іранських мов модифікували алфавіт, створивши новий персидський шрифт. Його ж прийняли до використання мови мусульманської Індії [12, 52].

Сьогоднішній персидський алфавіт мало змінився з тих часів. У числі інших алфавітів, що використовують модифікований арабський письма – урду і мальдивський.

Мови, що використовують письмо: іранські (персидський, даруй, пушту, гілані, ормурі та ін.), індоарійські (урду), нуристанські, дардські, неіндо­європейські (дравідійські, тюрські та ін.)

2.3. Критське піктографічне письмо

Будучи островом, Крит проте знаходиться на перетині прадавніх торгових і міграційних шляхів між Африкою, Азією і Європою, що зумовило і вплив на його розвиток безлічі цивілізацій. На Криті в давнину народилася і померла не одна унікальна система письма, і деякі з них до цього дня не розшифровані, що утрудняє розуміння цілісної хронологічної картини розвитку писемності на острові. Проте схемний історію критського письма все ж таки можна умовно розділити на два періоди: піктографічного і лінійного письма.

Перші піктографічні написи з'являються на Криті в середньомінойську епоху (2100-1900 до н.е.). Існує, звичайно, і більш ранній друк із зображеннями, проте їх прийнято вважати лише малюнками, без ознак письма. Піктограми ж середньомінойського періоду вже можуть бути укладені в якийсь список символів, званий системою піктографічного письма А – на відміну від ще пізнішого піктографічного письма Б. Це був період процвітання і зростання могутньої Кноської держави на Криті, коли міста-держави Кнос і Фест контролювали більшу частину східного Середземномор'я, стягуючи дань з малоазіатських і грецьких полісів і нацьковуючи на них легендарного Мінотавра.

З 150 символів критського піктографічного письма, величезна більшість є зображеннями людини, частин тіла, тварин і рослин. Напрям письма – звичайно бустрофедон (рядок зліва направо, під нею рядок справа наліво).

Не дивлячись на всі спроби дешифрування письма, в цьому процесі поки не видно досягнень. Артур Еванс, який першим склав докладний список і опис більшості знаків, вважав, що символи є частково ідеограмами (тобто означають поняття), частково фонограмами (тобто означають конкретне поєднання звуків). Наприклад, він припустив, що зображення ока означає поняття "сторожа". Також Еванс припустив існування особливих знаків-детермінативів у критському піктографічному письмі. На цю думку