Реферат на тему:

Методика літератури як наука

ПЛАН

Методика літератури у взаємодії з педагогікою, психологією та ін.

Формування і розвиток української методики літератури.

Творчий характер методики літератури, роль учителя в її розвитку.

Традиції і новаторство методики літератури.

Наукові і прикладні функції методики літератури.

Методика літератури тісно пов'язана з дидактикою, педагогікою, психологією, літературознавством та мовознавством і постійно взаємодіє з ними.

Методика літератури як окрема дидактика

Організація навчального процесу на уроках літератури та в позакласні роботі ґрунтується на загальних засадах дидактики, оскільки методика літератури є окремою теорією навчання. Сучасна дидактика визначає сім основних принципів (законів) учіння.

Принцип національного виховання у процесі навчання виражає необхідність забезпечити сприятливі умови для розвитку всіх пізнавальних сил учні формування у них духовного світу (Людина в сім'ї). У процесі навчання школярі не тільки засвоюють певну систему знань, не тільки розвиваються їхні розумові здібності, а й разом з тим формується їхня особистість – визначається ставлення до різних явищ суспільного життя, до праці, до навчання розвиваються моральні та естетичні почуття, воля. При цьому успішне формування особистості визначається змістом предмета, застосовуваними методами, впливом учителя. Однак єдність навчання і виховання не означає тотожність: кожний з них має свою специфіку і свої завдання. Навчанні ведучи школярів індуктивним або дедуктивним шляхом пізнання суті виучуваних об'єктів, визначених програмою, повинно давати систему знань з основ певної галузі науки й умінь практично користуватися цими знаннями, розвивати розумові здібності учнів, формувати їх духовний світ. Виховання засобами впливу на духовну сферу школярів прищеплює їм загальнолюдських якостей, що проявляються у дотриманні норм поведінки, властивих людин демократичного суспільства.

Як відомо, вивчення літератури в школі, його методологічний рівень мають велике значення для морального виховання, що зобов'язує учителя неухильно підносити свою педагогічну майстерність.

Принцип науковості й доступності передбачає викладання предмета на рівні сучасної науки, основи якої вивчаються, причому знання, що входять у ці основи, мають бути зрозумілі учням певного віку й розвитку, посильні для засвоєння. Однак не всі положення фундаментальної науки можуть бут доступні школярам, тому одним із завдань окремих методик є педагогізація наукової інформації, яка полягає у відборі найважливіших даних і викладі в доступній учням формі; при цьому передбачаються й найвідповідніші методи і прийоми донесення цього матеріалу до свідомості школярів. У зв'язку з тим, що наука невпинно розвивається, деякі теоретичні положення перечуються новими відкриттями, шкільний курс, який містить у собі основи – науки, має періодично переглядатися й оновлюватися шляхом усунення застарілого й збагаченням сучасними науковими надбаннями, однак обсяг знань не повинен перевищувати певного мінімуму, посильного учням.

Відповідно до цього принципу дидактики програма шкільного курсу літератури час від часу переглядається й удосконалюється: усуваються застарілі або важкі для засвоєння учнями певного віку положення, навчальний матеріал, що становить основи науки про літературу, приводиться у відповідність із станом літературознавства, з найновішими його досягненнями та з розвитком самого словесного мистецтва. Принцип системності, наступності зв'язку з практикою виражає необхідність як викладання навчального матеріалу у певному порядку і логічних зв'язках його частин, так і формування в учнів системи знань, а також умінь і навичок, необхідних для практичного застосування засвоєних наукових відомостей у майбутній трудовій діяльності.

Системність, наступність викладання, як відомо, є основною умовою формування в учнів системи знань. Систематизованими знаннями легше користуватися практично. "Тільки системність, звичайно, розумна система, що виходить із самої суті предмета, дає нам повну владу над нашими знаннями" (В.Сухомлинський). Практичне застосування знань у свою чергу зміцнює їх систематизованість. Ураховуючи принцип системності й наступності в ході удосконалення програми з літератури, тематичне вивчення цього предмета в середніх класах було замінено тематико-хронологічним, яке забезпечує формування в учнів не суми, а системи знань, що в свою чергу успішніше готує ґрунт для засвоєння історико-хронологічного курсу в старших класах, бо систематизовані знання легше доповнювати, ніж несистематизовані. У згоді з розглядуваним принципом навчальний матеріал з літератури передбачає різні види зв'язку засвоєних знань учнів з живою практикою: використовується попередній досвід школярів у процесі аналізу виучуваних творів та засвоєння попередніх теоретичних відомостей; розглядаються історико-соціальні умови, в яких виникло те чи інше літературне явище; встановлюється те чи інше літературне явище; встановлюється суспільне значення художніх творів, що вивчаються текстуальне; проводиться психологічна підготовка учнів до праці.

Послідовність і наступність забезпечується шляхом встановлення зв’язків нового матеріалу з уже вивченим, постійною активізацією знань і досвіду учнів, регулярним повторенням пройденого. Вивчаючи матеріал частинами, учитель виділяє головне, суттєве в них, а потім, підсумовуючи та узагальнюючи відоме, встановлює причинно-наслідкові зв'язки, визначає головні закономірності літературних подій, фактів, розкриває сутність теоретичних положень.

Принцип свідомого і активного засвоєння учнями знань під керівництвом учителя визначає, як потрібно використовувати закони дидактики для створення умов навчання, які б забезпечували свідоме засвоєння знань, гнули небезпеку механічного їх запам'ятовування. Свідоме засвоєння важливе тільки після достатньо повного осягнення учнями сутності виучуваних фактів і явищ активної і творчої роботи думки, скерованої вчителем в потрібному напрямку, при чому забезпечується і певна самостійність, роль її в навчальній діяльності школярів неухильно зростає.

Учитель-словесник має навчити школярів не тільки свідомо, активно, творчо засвоювати "готові" теоретичні знання, а й самим виводити із художніх творів певні поняття, положення, закономірності і навчитись використовувати їх для набуття нових знань, оволодівати науковими методами знання сутності досліджуваного об'єкта, шляхами утворення понять, різними способами їх формулювання, прийомами перенесення знань та вмінь, вміннями аналітико-синтетичної