Принцип єдності конкретного і абстрактного (принцип наочності у навчанні) полягає в тому, що в процесі вивчення у досліджуваних фактах і явищах, а також теоретичних положеннях, поняттях, законах необхідно знаходити їх вихідне начало, після чого визначати, яким чином забезпечити перехід від конкретного, одиночного до абстрактного, загального або навпаки. Цей принцип передбачає також використання наочності як вияву конкретного, що в початкових класах є нерідко вихідним моментом навчання; в подальшому з року в рік роль наочності зменшується, але ніколи не зникає зовсім, бо вона має велике значення не лише для утворення конкретних умовиводів, але й абстрактних, узагальнених понять і законів. Ось чому під час вивчення художніх творів та явищ літературного процесу важливим фактором є зорова й слухова наочність, яка допомагає виникненню в уяві учнів виразних, точних образів як основи утворення суджень, умовиводів, понять. Водночас дуже важливо, щоб у школярів було достатньо формоване вміння "бачити" в художньому тексті деталі, сполучати їх у художній образ, а останні – в широку картину певного життєвого явища. Під час логічного осмислення зображеного у творах кожне судження й умовивід мають бути точними й правильними, від чого залежить ступінь істинності виведеного поняття або закономірності.

Принцип міцності засвоєння знань та всебічного розвитку пізнавальних сил школярів передбачає активізацію в процесі навчання всіх сфер психологічної діяльності (розумової, емоційної, вольової), всіх видів психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'яті, уяви, мислення, мовлення, уваги тощо) її різновидів. Тільки за цих умов школярі можуть успішно виконувати та пізнавальні завдання, розвивати свої інтелектуальні здібності й сили. У процесі засвоєння самих творів і літературознавчих положень мислення (художнє й логічне), вміння розмірковувати над ними повинні домінувати, а Інші види психологічної діяльності давати для нього матеріал, необхідний для утворення правильних, точних образів і понять. Тільки за цієї умови засвоєння знань буде свідомим і міцним, розвиток духовних сил учня всебічним, а література як шкільний предмет і як вид мистецтва успішно виконуватиме покладені на неї освітньо-виховні завдання.

Принцип поєднання колективного навчання та врахування індивідуальних особливостей кожного школяра вимагає навчати й виховувати весь клас, організовувати й проводити спільну роботу учнів на виконання навчальних і практичних завдань і разом з тим ураховувати індивідуальні особливості кожного школяра. Цей принцип дидактики ґрунтується також на діалектичному законі єдності протилежностей. Учитель-словесник має знати, до якого типу мислення ("логічного", "художнього" чи змішаного) належить кожний з його учнів і подавати своєчасну допомогу, щоб навчальний матеріал засвоювався всіма членами класного колективу достатньо повно й міцно. Навчальні й практичні завдання при цьому мають бути диференційованими, що дозволить з більшим успіхом використати й розви-вати пізнавальні можливості кожного з учнів.

Усі принципи дидактики перебувають у тісній єдності і взаємодії, проте залежно від характеру навчального матеріалу і специфічних завдань засвоєння його учнями той чи інший принцип виступає як провідний.

Психологічні основи методики літератури

Вивчення літератури не можна трактувати тільки як формування певної системи знань, умінь і навичок. Перед методикою літератури стоїть завдання організувати навчання у такий спосіб, щоб воно максимально забезпечувало Розумовий розвиток школярів. Це завдання може бути розв'язане лише на основі психологічного вивчення пізнавальної активності учнів на різних вікових етапах і умов їх формування, вивчення умов формування і розвитку Школярів у процесі навчання самостійного, продуктивного, творчого мислення, прийомів і навичок пізнавальної мислительної діяльності. На основі зроблених психологією критеріїв розумового розвитку дітей різного віку Качаються методи і прийоми викладання літератури у різних ланках навчання: початковій, середній і старшій. Отже, для правильної, наукової реалізації навчального процесу на уроці літератури необхідне глибоке знання психологічних закономірностей самого процесу навчання - процесу засвоєння літературних знань, формування вмінь і навичок, розвитку мислення учнів. Слід також знати особливості зорового і слухового сприймані навчального матеріалу, характер їх взаємодії, як психологічно ефективно закріпити вивчене, у якій формі поставити учневі запитання: у загальній конкретній, яка роль навідних запитань, адже відомо, що формуванні запитання впливає на характер відповіді.

Основним освітнім завданням методики літератури є забезпечення активного, свідомого, міцного і систематичного засвоєння школярами літератури. Йдеться не про механічне засвоєння знань, а про творче й засвоєння, коли одержані відомості переробляються у свідомості учня. Та» знання створюють певну систему, можуть бути застосовані на практиці.! Засвоєння – це завжди активний процес, пов'язаний з розв'язанням різноманітних пізнавальних завдань. Засвоєння літературного матеріалу, який містить шкільний курс, – це організована вчителем пізнавальна діяльність учнів, що включає діяльність низки пізнавальних психічних процесів сприймання, пам'яті, мислення, уяви. Набуття знань учнями залежить в трьох факторів: характеру навчального матеріалу з літератури, його змісті й системи, за якою він викладається, методичної майстерності і досвіду] учителя-словесника, його особистих якостей, від методики викладання кожної окремої теми курсу в залежності від віку учнів; нарешті від особливостей! самого учня – індивідуальних характеристик його психічного розвитку (розумового, емоційного, вольового), від ставлення до навчання, від його нахилів та інтересів. Інакше кажучи, процес вивчення літератури опосередковується індивідуально-психологічними особливостями учня, а не є простим] наслідком того, чого і як навчають учня.

Серед психологічних компонентів засвоєння, під якими розуміють взаємозв'язані багатогранні сторони психіки учня, методика літератури має враховувати такі:

1. позитивне ставлення учнів до предмета літератури;

2. процеси безпосереднього чуттєвого ознайомлення з навчальним матеріалом;

3. процес мислення як процес активної переробки одержаних знань;

4. процес запам'ятовування і збереження одержаної та опрацьовані інформації;

5. процес застосування набутих знань у