Реферат на тему:

Мова як елемент культури, психології народів

План

1. Вступ.

2. Поняття мови.

3. Функції мови.

4. Українська мова серед інших мов світу.

ВСТУП

Нацiя – це найвища форма органiзацiї суспiльства, яку дотепер виробило людство на шляху поступу. Саме в нацiї, передусiм державнiй, створюються умови для повного розкриття життєвих сил i можливостей окремої людини. Чи можна уявити собi, наприклад, Данте, Леонардо да Вiнчi, Гарiбальдi, Вердi без iталiйcької нацiї чи iталiйську нацiю без них?

Нацiя, як i будь-яка iнша спiльнота людей, не може нi сформуватись, нi iснувати без спiлкування її членiв, без збереження ними iсторичної пам'ятi, надбань духовностi, самоусвiдомлення, без iдентифiкацiї – вiдчуття приналежностi до цiєї спiльноти. Унiверсальним засобом здiйснення всього цього є мова. Вона забезпечує єднiсть, функцiонування i розвиток нацiонального органiзму в просторовому та часовому вимiрах.

Мовнi проблеми є актуальними в будь-якому суспiльствi. Особливо гостро вони вiдчуваються в полiетнiчних утвореннях, де переплiтаються з економiчними, соцiально-полiтичними, нацiональними, релiгiйно-конфесiйними iнтересами нацiй, народностей, племен.

XIX–XX столiття – епоха великого пробудження i самоусвiдомлення народiв. Новiтня iсторiя свiдчить, що фундаментальнi, доленоснi проблеми свободи, незалежностi, суверенiтету, прав людини не можуть бути вирiшенi без уладнання мовних питань. Мало того – саме з боротьби за мову здебiльшого починається боротьба народiв за свої права.

Ось уже два столiття ведеться свiдома боротьба за мову в Українi. Протягом цих сiмдесяти трьох тисяч днiв мало коли свiтило лагiдне сонце i йшли благодатнi дощi над нашою мовною нивою. Не завжди було на нiй багато трудiвникiв, а тi, що були, не завше працювали ревно. Не дивина, що густо поросла вона бур'янами, що не всi її дiлянки зеленiють, що чималими мiсцями вона не тiльки витоптана, але й заасфальтована.

Чого тiльки не застосовували губителi нашої мови! І офiцiйно забороняли, i оголошували неiснуючою чи придуманою нiмцями, i вважали дiалектом росiйської чи, вiдповiдно, польської мови, i тримали в мовних гетто, i оцiнювали як "хлопську", "колхозну" чи навiть "курдупельну", i пiдлаштовували її пiд iншу мову з метою прискорення їх злиття в iм'я свiтлого майбутнього всього людства, i прославляли її "небувалий розквiт" завдяки дружнiм впливам, – а вона таки живе. "Не вмирає душа наша!" Не вмирає. Тому що не в той бiк дмуть вiтри iсторiї, не туди спрямована дiя об'єтивних законiв розвитку людства. Поступ суcпiльства забезпечується всебiчним розвитком його членiв, поступ людства– розвитком нацiй i народностей.

Однак суспiльнi закони дiють не самi собою, а через вчинки людей. Майбутнє належить тим, хто здатний усвiдомити об'єктивний хiд iсторiї й органiзувати вiдповiдно до нього свою дiяльнiсть. Це стосується як окремих людей чи їх груп, так i нацiй у цiлому.

Боротьба за українську мову, що останнiми роками набула масового характеру й одержала органiзацiйне оформлення у виглядi Товариства української мови iм. Т. Шевченка (ТУМ) "Просвiта", породжена не тiльки дiєю внутрiшнiх, нацiональних процесiв, а є виявом загальносвiтових тенденцiй.

До працi на нивi рiдної мови приступили сотнi тисяч людей, згуртованих iдеєю нацiонального вiдродження. Однак, попри все бажання прислужитися справi української мови, не кожен знає, де i як докласти своїх зусиль. Свiдома боротьба, цiлеспрямована праця потребують знань, якi були б надiйним фундаментом для цiєї дiяльностi i живили вiру в її доцiльнiсть.

Метою пропонованих тез є ознайомлення широкого кола читачiв, передусiм членiв ТУМ, з основами мовного свiтогляду, з рiзноманiтними питаннями, що виникають на мовному грунтi в суспiльствi, зi значенням рiдної мови в життєдiяльностi народу й окремої людини.

Автори свiдомо обрали форму тез, щоб у стислому, концентрованому виглядi охопити якомога бiльше важливих для життя нацiї та її вiдродження мовних проблем i окреслити їх суть.

ЩО ТАКЕ МОВА

1. Мова належить до так званих вторинних систем. Вона iснує не сама по собi, а в людському суспiльствi, похiдним вiд якого вона є. Водночас мова – один iз факторiв самоорганiзацiї суспiльства i невiд'ємна ознака таких спiльнот, як рiд, плем'я, народнiсть, нацiя.

2. Мова iснує у свiдомостi членiв, реалiзується в процесах мовлення i "консервується" в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному). Тому доля мови залежить вiд кожного з мовцiв.

3. З матерiального погляду в мовi, що реалiзується в мовленнi, немає нiчого, крiм звукiв, якi комбiнуються у слова, речення тощо. За цими комбiнацiями скривається величезний свiт значень – фонетичних, лексичних, граматичних, стилiстичних. Саме в них вiдображенi знання народу– носiя мови – про свiт, його структуру, ставлення людей до нього. "Мова народу – це його дух, i дух народу – це його мова" (В. фон Гандонль). У нiй акумулюється духовна енергiя народу. Вона є головною ознакою i символом нацiї.

4. Через мову ми пiзнаємо свiт. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає свiт безпосередньо, "таким, як вiн є". Насправдi наше сприйняття свiту вiдбувається крiзь призму нашої мови. "Світ просіється крізь сито слів" (К. Кравс).

Пiдкреслимо, що в кожного народу "мовна картина свiту" – своя, неповторна. Найпростiший приклад: ми в природi чуємо тiльки тi звуки, якi є в нашiй мовi (р-р-р, ш-ш-ш, ку-ку, ку-ку-рi-ку, гав-гав, няв, дзень, хрусь, хляп тощо). В iнших народiв цi звуконаслiдування звучать зовсiм iнакше.

Весь свiт ми "розчленовуємо :) " i "сортуємо" так, як це змушує нас робити структура нашої мови, у якiй зафiксовано досвiд усiх попереднiх поколiнь рiзних епох. Тому зникнення будь-якої мови – це незамiнима втрата, яка збiднює людство в цiлому.

Мова – засiб самопiзнання народу,