у загальному і психічному розвитку глухої дитини, становленні особистості, то нові наукові дані обумовили зовсім інший підхід до проблеми. Зважаючи, що жестова мова – одна з природних мов людства, не краща і не гірша за будь-яку словесну мову, а просто інша за лінгвістичною структурою і субстанцією, то сама думка щодо „безмовних глухонімих” є, на наш погляд, нетактовною. Йдеться не про заперечення ролі словесної мови в розвитку глухої дитини (її значення загальновідоме), а про скасування монополії словесної мови, оскільки на її місці може бути і жестова мова.
Зарубіжні психологічні і психолінгвістичні дослідження дали змогу вивчити особливості розвитку глухих дітей, що виховувалися в глухих родинах. Констатувалося, що повноцінна комунікація за допомогою жестової мови дозволяє таким глухим дітям випереджати у розвитку своїх глухих однолітків, котрі виховуються у сім’ях чуючих батьків. Процес оволодіння жестової мови маленькими дітьми в родинах глухих відбувається відповідно вікових закономірностей, виявлених при оволодінні словесною мовою (тимчасово збігаються параметри появи перших слів і жестів, їхня функція, характер помилок тощо). Так, американський вчений Д. Mooрес, проаналізувавши розвиток глухих дітей з глухих родин, констатував значні успіхи у проходженні шкільної програми, в тому числі – і знання граматики англійської мови, вищим рівнем розвитку навичок питання, комунікативних потреб і здібностей, соціалізації тощо. Більш того, вчений підкреслює, що в жодному з експериментів у таких глухих не було виявлено відставання у розвитку усного мовлення.
На початку 90-х років набула поширення наукова інформація щодо вивчення нейропсихологічних механізмів жестової мови (Белугі,Кліма). Провівши ряд досліджень, вони експериментальним шляхом встановили, що діяльність мозкових механізмів, які забезпечують функціонування як словесної , так і жестової мов, побудовано за одними і тими ж принципами. Ліва півкуля, яка домінує в організації нейрофізіологічних процесів, пов’язаних безпосередньо зі словесною мовою, відповідає також і за жестову мову. Саме лівопівкульна локалізація жестової мови – один з найважливіших доказів розвиненості жестової мови як знакової системи і важливої її роль у когнітивній діяльності глухих.
Слід відмітити, що у сучасній педагогіці, як свідчать резолюції міжнародних конгресів ВФГ і конференцій з навчання глухих, яскраво виражена тенденція щодо включення ЖМ до системи засобів навчання глухих.
Провідні вчені-сурдопедагоги, серед яких доктор пед. наук, директор Московської білінгвістичної гімназії Г. Зайцева, переконують, що діюча традиційна система навчання глухих в принципі не може забезпечити всім глухим рівних можливостей навчання і розвитку. Основні недоліки цієї системи – унітарність та методологія, заснована на тому, що тільки словесна мова, і, перш за все, – усна, визнається єдиною можливою базою і засобом формування особистості глухого. Прихильники білінгвістичного навчання вважають, що для більшості глухих найбільш позитивною педагогічною системою є середовище словесно-жестової двомовності, яке визначається рівноправністю засобів у процесі навчання і виховання глухих дітей. За білінгвістичного підходу використовується рідна жестова мова, якою користуються, спілкуючись, дорослі глухі.
Зарубіжні дослідження щодо вивчення національних жестових мов, включення їх до навчального процесу, використання ЖМ як першої мови глухої дитини, розробка навчальних програм, посібників, забезпечення прав глухих в отриманні інформації і освіті на жестову мову, визнання офіційного статусу жестової мови як державної не могли обійти стороною терени України. Важливу роль у цьому питанні в останні 4 роки відіграє громадська організація "Українсько-Канадський Альянс для глухих та слабочуючих" (УКАГС), що об’єднує фахівців, педагогів, батьків, нечуючих дітей.
Жести, що позначають окремі слова
Одноручна пальцева абетка для кириличного алфавіту
Співпраця з канадськими колегами сприяє обміну новітньою інформацією з різних питань. Останні роки Альянс проводить практичні заходи у спеціальних школах для осіб з вадами слуху у різних регіонах України, які отримали назву – Літні інститути. Метою Інститутів стала реалізація можливостей активної співпраці учнів, педагогів, батьків, формування особистості нечуючої дитини, розкриття її здібностей у різних видах діяльності і спілкування.
Саме за ініціативи активних учасників УКАГС порушується питання лінгвістичного вивчення української жестової мови на науковому рівні і включення української жестової мови у навчально-виховний процес спеціальних шкіл для глухих. Цю ідею підтримує, і поділяє думку Об'єднання нечуючих педагогів – громадська організація педагогічних працівників з вадами слуху, яка розпочала свою діяльність з лютого 2003 року.
Одним із завдань цієї організації, є сприяння активізації навчального процесу, поліпшення якості навчання, встановлення тісного контакту між учнем і педагогом, а в кінцевому результаті – реалізація нечуючими учнями свого особистісного потенціалу.
Цьому передувало рішення двох науково-практичних конференцій, проведених під егідою найчисельнішої організації інвалідів нашої держави – Українського товариства глухих. Йдеться про резолюцію І Всеукраїнської конференції з історії навчання глухих в Україні (2000) та І Всеукраїнської конференції з реабілітації нечуючих осіб (2002), де першочерговим завданням визначено запровадження у навчально-виховний процес спецшкіл для нечуючих дітей жестової мови глухих.
Ця ж думка підтверджується результатами анкетування „Жестова мова, як засіб навчання глухих”, яке проводилося серед читачів газети „Наше життя” Українського товариства глухих. За підсумками цього справді масового опитування, у якому взяло участь близько 1000 осіб (з них – понад 700 глухих і слабочуючих), виявилося, що переважна більшість опитуваних (понад 900осіб) вважає, що жестову мову необхідно не лише використовувати у навчально-виховному процесі спецшкіл для нечуючих дітей, але й вивчати як рідну.