5. Нормування (нормалізація). Мовний стандарт.

Нормування (нормалізація) — колективна оцінка мовних фактів, на підставі якої кодифікується норма сучасної літературної мови. Прийнятий в українському, а також в російському мовознавстві термін "нормалізація (нормування)" не тотожний кодифікації мовних норм. Нормалізація включає в себе також проблеми свідомого впливу на розвиток літературної мови з боку суспільства (і перш за все лінгвістів). Теоретично мотивоване висвітлення цього поняття дала Л.Граудіна: "Терміном нормалізації... позначається комплекс проблем, які передбачають висвітлення таких аспектів теми: 1) вивчення проблеми визначення і встановлення норми літературної мови, 2) дослідження з нормативною метою мовної практики в її відношенні до теорії, 3) зведення до системи, подальше удосконалення і впорядкування правил вживання у випадках розходження теорії і практики, коли з'являється потреба зміцнення норм літературної мови" (Граудина, 1980, 3).

В останні роки у світовому мовознавстві поряд із визначенням "літературна (нормована) мова" з'явилися терміни і поняття "мовний стандарт", "стандартність мови", які трактуються то як синонімічні назви, то як ніби більш точні поняття, що мають заступити попереднє, то як поняття, що можуть співіснувати з попередніми.

Ця ситуація відображена в праці "Общее языкознание" Інституту мовознавства АН СРСР (за редакцією Б.Серєбренникова): "Термін "літературна мова" як вироблені відпрацьованої форми мови, хоч і досить поширений, особливо в науковій традиції СРСР, Франції (langue litteraire), Італії (lingua litterarie) та ін., ніяк не є єдиним". В англо-американській традиції, особливо в застосуванні до сучасних літературних мов, дуже поширений термін "мовний стандарт", або "стандартна мова", найчастіше стосовно орфоепічної норми; цей термін вживається і в славістиці; в німецькому мовознавстві з тим самим значенням вживається Schriftsprache ("писемна мова", Hochsprache), в останні роки — Gemeinsprache "загальна мова", Einheitssprache "єдина мова"; в Чехословаччині, можливо, частково під впливом німецької традиції, — spisovny jazk "писемна мова", в Польщі — jzyk kulturalny "мова культури", "культурна мова" (ОЯ, 1970, 503).

Категорично висловлювався проти такого трактування поняття "стандартна мова" Ф.Філін. Підкресливши, що термін "стандартна мова" запровадив у 1927 році Є.Поливанов, потім його підхопили учений-лінгвіст Д.Брозович, російський мовознавець М.Толстой та інші, учений відзначає, що назва "стандартний" неприйнятна, тому що одне з двох значень її — "позбавлений оригінальності, своєрідності; шаблонний, трафаретний".

На нашу думку, термін "мовний стандарт" має право на існування, оскільки відтінює обов'язковість дотримання правил мовної діяльності. Стандарт не може бути чимось, що швидко змінюється, надуманим чи випадковим; стандарт — це результат багатовікових традицій, відбору типового.

Поняття "національна літературна мова" і "стандартна мова" близькі, але не тотожні. Комплекс поняття "літературна мова" значно ширший, ніж поняття "стандартна мова". Компонент "нормованостi", звичайно, характерний для обох цих понять, але рівень їх стандартності не однаковий. Нормативність не збіднює мови, а, навпаки, відшліфовує її для виконання багатогранних суспільних функцій. У понятті "літературна мова" стабільність має характер гнучкості, припускає функціональні варіанти, тоді як стандартна мова, як правило, прагне до однотипності.

Як уже підкреслювалось, норма у мові є категорією суспільно-історичною, соціально-естетичною, вона відображає і фіксує живий процес мовної комунікації і повинна сприяти дальшому прогресу в мові, засвоєнню того нового, що його приносять потреби багатогранного суспільного розвою, нові досягнення науки і культури.

Література:

1. Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. – К., 1990.

2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990.

3. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль. – К., 1976.

4. Струганець Л. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль, 2000.

5. Струганець Л. В. Теоретичні основи культури мови. – Тернопіль, 1997.

6. Новое в зарубежной лингвистике: Выпуск 20. – М., 1988.

7. Актуальные проблемы культуры речи. – М., 1970.

8. Головин Б. Н. Основы культуры речи. – М., 1988.