“холопською”, “селянською”, згодом “колхозною”, одним словом – непрестижною. Цей стереотип формувався багатьма засобами і є надзвичайно стійким. У свій час видатний драматург І. КарпенкоКарий писав: “Горе наше, що не маємо ще сильної інтелігенції, що ще багато людей вважають нашу мову мужицькою і соромляться нею говорити, а вона ж дзвінка, а вона ж красна і блискуча, тільки треба уміть нею користуватись...” Комплекс меншовартості української мови не вдалося викорінити дотепер.
Лінгвоцид через боротьбу з друкованим словом. Забороняли видання українських книжок, часописів; в останнє десятиліття тенденцію скорочення українськомовних друкованих видань (книжок, газет, журналів) зумовлюють уже не законодавчі заборони, а економічні чинники.
4. Досвід країн Європи в розв’язанні мовних проблем і мовна ситуація в Україні
Із 47 європейських країн (включаючи Росію, країни Закавказзя і Туреччину) своя національна мова є державною або офіційною в 41 країні (тобто у 85% від загальної кількості). Таким чином, власна мова є в Європі визначальною ознакою національної ідентичності та державності.
Як зазначає швейцарський політолог Урс Альтерматт, “для багатьох європейців сьогодні набагато важливішими від релігії є мова і культура, які в європейських націона-льних державах становлять ключові сфери і принципові розпізнавальні ознаки. Хоча державно-політичні кордони скрізь жодною мірою не збігаються з культурно-мовними, практика більшості національних держав орієнтована на те, щоб створити єдину мовну культуру на спільній державній території».
З цього погляду двомовна ситуація, що склалася в Україні, суттєво відрізняється від європейських стандартів.
Російська мова практично витіснила українську з міст центральної і східної України, в тому числі і з української столиці.
На телеканалах України абсолютно переважає російськомовна продукція.
Майже цілком витіснено українськомовну культуру з радіо, особливо FМ-ефіру.
У 2002 році в Німеччині в розрахунку на одного жителя було видано 12 книг німецькою мовою, у Польщі польською 8, російською на одного росіянина 3,5 книги і одну книгу на трьох українців. Книж-ковий ринок України на 92% окуповано дешевими російськими кни-жками; почалося активне проникнення російських видавництв у такий, раніше суто національний, сектор книговидання, як освітня література; в Україні залишилося близько 150 малопотужних видавництв, які за рік разом ви-дають книжок менше, ніж одне московське видав-ництво "АСТ".
Річний тираж випуску журналів українською мовою знизився порівняно з 1985 роком на 93 %.
80% періодичних видань в Україні російськомовні.
Мовознавець Лариса Масенко підкреслює, що взаємини двох основних мов в Україні російської й української сьогодні визначає не гармонійне співіснування, а конфлікт і боротьба, яка триватиме доти, доки не переможе одна з них.
Використання двох або кількох мов у загальнонаціональній комунікації є винятком серед єв-ропейських держав і можливе тільки в територіально невеликій країні. До таких винятків належить, наприклад, Люксембург, населення якого говорить місцевим діалек-том німецької, а в школах уведено вивчення двох офіційних мов літературних німецької і французької. Інший харак-тер має державна тримовність Швейцарії, де німецька, французька й італійська мови вважаються національними і державними, а ретороманська визнана як національна, але не має статусу державної. Однак швейцарська тримовність функціонує тільки в центральних органах влади. Реальну ж мовну ситуацію цієї країни визначають як потрійну одномовність, оскільки в кожному з кантонів використовується тільки одна мова.
До небагатьох країн Європи, в яких двомовність за-тверджена на державному рівні, належить Бельгія, де проживають два народи фламандці, котрі розмовляють нідерландською мовою, і франкомовні валлони. Стосунки двох різномовних груп Бельгії характеризує високий рівень напруженості.
Загрозу, яку становить для цілісності держави поширен-ня на її території двох мов у функції державних, підтверджує й досвід Канади, де сепаратистські настрої, характерні для франкомовної провінції Квебек, мало не призвели до її те-риторіального відокремлення від решти країни, де вживається як офіційна англійська мова. На референдумі, проведеному в 1997 р., квебекським сепаратистам не вистачило лише 1% голосів для утворення самостійної держави.
Таким чином, мовну ситуацію в Україні сьогодні визначають два основні чинники:
а) наявність мовного законодавства, яке закріплює державний статус однієї української мови;
б) співіснування двох мов у багатьох сферах суспільного життя, що є наслідком декларативного характеру мовного законодавства, а також спадщиною багаторічної політики лінгвоциду щодо української мови.
Література
Конституція України.
Закон про мови в Україні.
Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. Дрогобич, 1994.
Масенко Л. Мова і політика. К.,1999.
Радчук В. Мова в Україні: стан, функції, перспективи // Мовознавство. 2002. № 2-3.
Тараненко О.О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознавство. – 2001. – № 4.