Вплив Курило почався з її (1). Видавана й перевидавана безперервно від 1918-го до 1926 р. (наклад самого дев'ятого видання був 150 000), студійована без перебільшення мільйонами українських школярів, ця книжка своїми одинадцятьма виданнями лишила, може, більший слід у свідомості покоління тих років, ніж багато інших книжок. Це не була наукова праця, це був практичний підручник для дітей, він не давав наукової системи й не претендував на сувору науковість методи, але він будив любов до своєї країни й мови й защеплював норми цієї мови. Автор цих рядків особисто досі пам'ятає окремі сторінки з цієї книжки, що з нею він уперше зустрівся 1918 p., бувши учнем першої кляси гімназії.

Тоді ж таки Курило починає працю над українською термінологією. Вона складає російсько-український словничок медичної термінології, виданий 1918 р. У (2) вона протестує проти змін, внесених редакцією, що заступила, приміром, кінчина на кінцівка, кістна земля на кістяна зола тощо (2, 197). Сьогодні ми бачимо, що форми, пропоновані Курило, справді не були найкращі. Але ж легко критикувати тепер, після десятиріч досвіду, а тоді ступалося ледве перші кроки в цьому напрямі.

Не дивно й те, що перший термінологічний словник, що вийшов з ім'ям Курило як упорядниці (6), на сьогодні застарів і був фактично перекритий виданнями термінологічних словників Академії Наук другої половини 20-х років. Поза тим треба пам'ятати, що багато термінологічних словників, де Курило не виступає офіційним упорядником, пройшли через її руки, особливо в той час, коли вона (див. розд. 1) була єдиним мово-знавцем-консультантом — і єдиним оплачуваним працівником Інституту наукової мови. Згадку про неї ми знайдемо на Nomina anatomica ucrainica (Київ, 1925, ст. 82), укладеній Ф. Цешківським і О. Черняхівським, але, приміром, (15) вийшов без згадки імени упорядників на титульній сторінці, і тільки з нотатки в хроніці15 ми довідуємося, що його впорядкувала теж Курило. Вплив Курило на розвиток української термінології, одначе, зменшується, відколи широко розгортається праця Інституту української наукової мови, Курило перестає бути єдиним ученим консультантом і взагалі переключається більше на проблеми діялектології й історії мови.

Натомість неминущим і досі лишився її вплив на українську синтаксу, фразеологію й почасти словотвір — і це сталося головне внаслідок появи (5). Книжка виросла з невеликої брошурки в першому виданні, так само, як і інша брошура (4), надиханої любов'ю до української мови й бажанням підкреслити багатство її синтаксично-фразеологічних можливостей, але в другому, а особливо в третьому виданні вона стала широким порадником в основних синтаксично-стилістичних питаннях української літературної мови. Як настільна книга літературних редакторів вона визначила собою ввесь напрям їх праці на довгі роки. Численні автори різних мовних підручників і порадників, що видавалися тоді цілою зливою, в суті речі майже виключно популяризували настанови Курило в (5). І тепер, хоч книжка давно заборонена в УССР, а молодшому поколінню просто невідома, ціла низка її тверджень і порад здійснюється.

Я назву тут тільки головні з тих питань, що в них (5) визначила шлях розвитку української літературної мови: заперечення вживання активних дієприкметників на -чий, -ший і пасивних на -мий і конкретні поради, коли їх заступати на прикметник, дієприслівник чи підрядне речення (5, 13 і далі); поради щодо вживання дієприслівників, зокрема дієприслівників на -вши в значенні одночасної дії (5, 32); поради про перевагу інфінітива над віддієслівними іменниками і про розмірно дієслівний характер української мови (5, 36); розмежування віддієслівних іменників з нульовим суфіксом, суфіксом -к- і суфіксом -ння (5, 45); особливості вживання часових форм дієслова (5, 53); настанова про перевагу що над який і особливо котрий у релятивних підрядних реченнях (5, 107); заборона протиставного же (типу: Я мовчав, він же говорив — 5, 115); межі вживання прийменника по і його замін (5, 118); часові конструкції (5, 128); і особливо — керування дієслів (5, 66). Додаймо до цього ще розуміння чергувань у : в, і: й як вияву особливої властивості української мови, її потягу до краси, до стилістично використовуваної рівноваги голосних і приголосних, пропаговане в (4) (у За, 127 Курило вживала для цього явища термін «милозвучність»). Тепер усі ці риси української літературної мови здаються самозрозумілими, але вперше показати їх і солідно обґрунтувати — це була велика заслуга Курило.

Природно, що не могло прищепитися все, що підносила й радила Курило. Деякі її вимоги здаються тепер перебільшено етнографічними, вони хотіли б реставрувати відмерле або вони розвивали б наявну тенденцію дещо однобічно. Але таких моментів далеко менше. Назву з них такі, як вимога в чужих словах вимовляти (й писати) завжди и, за народною вимовою давніше позичених слів типу универсал, министер (3, 169); спроба заборонити дієприкметники на -лий і великою мірою звести пасивні дієприкметники на -ний, -тий до ролі прикметників (5, 20, 24, 25); спроба відновити сполуку дієприслівника з дієсловом за допомогою сполучника та (типу: Увійшовши, та став — 5, 33); спроба заборонити дієслова було й буде та орудний відмінок дійової особи в усіх випадках при безособових присудках на -но, -то (5, 35); спроба обмежити, а то й зовсім