- велика відстань між мовою-джерелом і цільовою мовою;

- відмінні принципи побудови літературного твору. [11,c. 32-34 ]

Усі ці й багато інших невідповідностей, що існують між різними культурними ареалами, діже ускладнюють працю викладача і часом вимагають від нього справжньої віртуозності

2.3. Проблема відтворення реалій

Відтворення семантико-стилістичних функцій культурологічних реалій - кардинальне питання перскладознавства. Чимало дослідників розглядало це питання і часто доходило при цьому не зовсім однакових висновків.

Загальновідомим є те, що розбіжність значень залежить від ступеня розбіжності культур. Питанню необхідності врахування розбіжності культур вихідної та перекладної мови приділяли значну увагу такі теоретики перекладу як Г.Ю. Балль, ЯЛ. Рецкер, Г.В. Шатков, А.Д. Швейцер. У вітчизняній літературі з проблем перекладу питання про передачу реалій розглядалося у багатьох працях, зокрема, в А.В. Федорова, Г.В. Чернова , Г.В. Шаткова та інших, де пропонувались різні способи передачі нових понять.

У загальній формі способи передачі іншомовних реалій російською мовою описані у праці Г.Ю. Балль наступним чином: запозичення, калька, описовий переклад [33, с. 132]. При цьому під "запозиченням" розуміється, з одного боку, "власне запозичення" або "запозичення у російській матеріальній формі", з іншого боку - запозичення в більш широкому значенні, тобто будь-які словникові одиниці, що з'явилися під впливом інших мов. Інакше кажучи, до запозичень відноситься також калькування.

Г.В. Шятков [33, с 134], розглядаючи способи перекладу російської иезеквівалєнтної лексики норвезькою мовою, висуває наступні дві групи способів: 1) способи запозичення; 2) способи опису. До способів запозичення підносяться: безпідстановочне запозичення (транслітерація); частково підстаповочнс запозичення; підстановочне запозичення (калькування). До способів опису відносяться: а) створення у власній мові смислового еквівалента у вигляді складного слова чи словосполучення; б) розкриття значення перекладного слова шляхом норвезьких аналогів, еквівалентних окремим значенням лексики, яка перекладається.

О. Швсйцер і В. Шевчук [8, с. 92] визнають три способи відтворення реалій засобами цільової мови: транслітерацію, калькування, пояснюючий переклад.

До перекладу безеквівалентної лексики мають пряме відношення деякі способи перекладу, запропоновані Я.І. Рецкером [26, с 38]: 1) знаходження еквівалента; 2) передача слів шляхом використання аналогу; 3) адекватні заміни. До останніх належать: конкретизація недиференційованих та абстрактних понять; прийом логічного розвитку понять; антонімічний переклад; компенсація.

А.В. Федоров [33, с. 181] виділяє чотири основних випадки перекладу реалій: 1) транслітерація/транскрипція (повна або часткова); 2) створення нового слова або складного слова для позначення відповідного предмету на основі елементів та морфологічних відношень, які вже реально існують у мові; 3) використання слова, близького (хоча і не тотожного) за функцією до іншомовної реалії, інакше кажучи - уподібнюючий переклад, що уточнюється контекстом, а інколи межує із приблизним позначенням; 4) так званий гіперонімічний спосіб або узагальнено-приблизний переклад, при якому слова іноземної мови, що означають видове поняття, передаються словами мови перекладу, які називають родове поняття.

Г.В. Чернов [33, с. 134] зробив спробу виявити тенденції та межі використання кожного способу перекладу радянських реалій в залежності від мовних та логічних факторів. Було встановлено, що переважаючим способом подолання лексико-семантичної безеквівалентності є використання аналога, оскільки цей спосіб передачі реалій робить переклад максимально зрозумілим для читача. Повне калькування можна застосувати лише тоді, коли компоненти лексичної одиниці іноземної мови мають абсолютні еквіваленти у мові перекладу. Підбиваючи підсумки Г.В. Чернов робить висновок, що транслітерацію можна застосувати лише до слова, кальку -лише до лексичних одиниць із складною назвою, аналог - до будь-якоїлексичної одиниці.

Проблему перекладу реалій дуже глибоко, з детальною класифікацією, опрацювали С. Влахов та С. Флорін, зокрема у книжці "Неперекладне у перекладі" [4]. Розробляючи прийоми передачі реалій, С. Влахов та С. ФлорІн зводять їх в основному до двох: транскрипції та перекладу (у широкому значенні слова). Транскрипція передбачає введення у текст перекладу відповідної реалії за допомогою графічних засобів мови перекладу з максимальним фонетичним наближенням, яке допускають ці засоби, до її оригінальної фонетичної форми. Якщо з тих чи інших причин застосування транскрипції є неможливим або небажаним, то автори наводять найбільш використовувані прийоми передачі реалій: 1) введення неологізму; 2) заміна реалії реалією; 3) приблизний переклад; 4) контекстуальний переклад.

Розглянемо детальніше способи передачі реалій, запропоновані С. Влаховим та С. Флоріним: 1) Введення неологізму; а) кальки; б) напівкальки; в) адаптація іншомовної реалії, тобто надання їй на основі іншомовної матерії вигляду рідного слова; г) семантичний неологізм -слово/словосполучення/ вигадане перекладачем і яке дозволяє передати зміст реалії. 2) Заміна реалії реалією мови перекладу, але в цьому випадку відбувається втрата колориту. 3) Приблизний переклад реалії: а) принцип родо-видової заміни, який дозволяє передати /приблизне/ значення реалії одиницею з більш широким значенням, підставляючи родове поняття замість видового; б) функціональний аналог; в) опис, пояснення, тлумачення - як засіб приблизного перекладу зазвичай використовується у тих випадках, коли нема іншого шляху: поняття, яке не можна передати за допомогою транскрипції, доводиться передавати описово. 4) Термін "контекстуальний переклад", на думку авторів, протиставляють "словниковому перекладу", вказуючи таким чином, на відповідники, які може мати слово у контексті на відміну від тих, що наводяться у словнику.

Вже у самій сутності слів-реалій - назв предметів і явищ, відсутніх у мові-реципієнті, закладена потреба висунення на перший план саме предметно-логічного змісту слова: подібні елементи використовуються в першу чергу для того, щоб подати адресату щось зовсім нове, незнайоме, тобто предмети і явища, відсутні у його навколишній дійсності.

Введення іншомовних слів-реалій дозволяє авторові не лише відобразити незнайоме для читача життя, а й у