значній мірі розширити його кругозір. Для досягнення цієї мети використовуються різноманітні прийоми декодування реалій: введення слів-сигналів, дослівних перекладів, контекстуальне осмислення та інше, але в будь-якому випадку автор прагне так оформити появу слів-реалій у тексті, щоб вони були зрозумілі читачеві. Тому не випадково автор або перекладач стикається з проблемою, у якій можна виділити два аспекти: 1) необхідність номінації засобами мови перекладу місцевих предметів та явищ повсякденного життя, при якій вони зберегли б яскравий місцевий колорит; 2) необхідність передачі чуттєвих та мисленнєвих образів, характерних для місцевого культурного середовища.
Отже, для загальної лінгвістичної теорії перекладу інтерес являє питання про способи перекладу слів як назв реалій. При цьому не зайвим буде підкреслити те, що мова повинна йти саме про переклад назв реалій, а не про "переклад" самих реалій, оскільки реалія є екстралінгвістичним поняттям і не може "перекладатись", як не може "перекладатись" з однієї мови на іншу будь-яка існуюча у природі річ. Між тим у багатьох роботах можна прочитати і про "переклад реалій" [33; с 151]. До такого слововживання слід відноситись як до умовності, як до скороченого й спрощеного способу вираження. Поряд із ним практикується й інший, доречніший: "переклад слів-реалій", де сполучення "слова-реалії" виступає як сипонім "назв реалій"; припустимим є також сполучення "передача реалій", оскільки слово "передача" є ширшим за значенням і може відноситись до екстралінгвістичних понять. Ми погоджуємося з думкою Р.П. Зорівчак, яка пропонує ввести термін "віднайдення семантико-стилістичного відповідника" або "трансляційне перейменування реалій"
[8; с. 92] і надалі будемо використовувати його у нашому дослідженні.
У нашому дослідженні проблеми передачі українських реалій французькою мовою у французьких фразеологізмах ми послуговуємось класифікацією способів трансляційного перейменування реалій, запропонованою Р.П. Зорівчак у книзі "Реалія і переклад".
Отже, Р.П. Зорівчак розрізняє наступні способи трансляційного перейменування реалій:*
транскрипцію (транслітерацію) - запис звучання слова мови-джерела графемами мови-переймача;*
гіперонімічне перейменування - передачу видового поняття мови-джерела родовим поняттям мови-переймача
* дескриптивну перифразу - описову передачу поняття;*
комбіновану реномінацію - транскрипцію з описовою
перифразою*
калькування повне і часткове - поелементне відтворення структурно- семантичної моделі мови-джерела графемами мови-переймача;
контекстуальне розтлумачешія (інтерпретацію) реалій-роз'яснення суті реалій у найближчому контексті;
віднайдення ситуативного відповідника - відтворення еквівалентної семантики реалій оказійним відповідником;
метод уподібнення (субституцію) реалій - відтворення семантико-стилістичних функцій реалій мови-джерела іншомовним аналогом-реалією мови-переймача.
міжмовну транспозицію на конотативному рівні - заміну іншомовної реалії мови-джерела реалією мови-сприймача з іншим денотативним, але рівновартним конотативним значенням [8, с. 93].
Транскрипція (транслітерація)
Терміном "транскрипція" позначають віднайдення якомога точнішого відповідника через запис звучання слів (у нашому випадку - реалій) мови-джерела графемами мови-переймача [8, с 93]. Окрім транскрипції, пов'язаної з точною передачею звучання іноземного слова, є інший спосіб -транслітерація. Транскрипція та транслітерація - найлаконічніші способи. Завдяки ним створюється певний експресивний потенціал: у контексті слів рідної мови транскрибоване слово виділяється як чуже, надає предмету, який воно позначає, конотації небуденності та оригінальності.
Коли йдеться про нефонетичні (щодо правопису) мови, зокрема, таку, як французька, то транскрипція доречніша, ніж транслітерація, що не відтворює справжнього звучання слів вихідної мови, а часто навіть спотворює ного.
Транскрипція, поруч із запозиченням і чужим синтаксисом, сприяють перенесенню читача в атмосферу чужої мови, а не перекладові з однієї мови на іншу. Інколи, завдяки транскрипції у читача створюється фальшиве уявлення, нібито йдеться про реалію чужого побуту. Насправді тут відіграла роль безпорадність перекладача, його небажання чи невміння віднайти потрібний (хай і описовий) відповідник.
Водночас без транскрипції не обійтися. Е. Сепір писав, що жодна мова не спроможна виражати кожну конкретну ідею самостійним словом чи кореневим елементом, бо конкретність досвіду безмежна, а ресурси навіть найбагатшої мови - дуже обмежені [8, с 98].
Гіпернімічне перейменування
Термін "гіпонімія" був впроваджений у мовознавство Дж.Лайснзом [8, с. 104] для позначення родо-видових відношень. М.Нікітін у коментарях до праці Ф.Р.Палмера, присвяченій семантиці, називає термін "гіпонімія поширеним, хоча й не бездоганним. [8, с 105] У перекладознавстві цей термін застосували В.С.Виноградов і А.Федоров, назвавши "гіпонімічним» такий переклад, при якому видове поняття мови-джерела передається родовим поняттям мови-сприймача [8,с.42].Отже, гіперонім не відтворює усього обсягу семантики гіпоніма, а лише наближає до неї. Виходячи із семантики відповідних грецьких слів (гіперонім - родове поняття стосовно гіпоніма - видового поняття), доречним є називати цей вид перекладу гіперонімічиим.
Гіперонімічне перейменування — досить поширений вид перекладу реалій, пов'язаний Із основними поняттями лексичних трансформацій. Можливим його робить наявність міжмовних гіпонімів (від грецького хто -"під"; отюца - "ім'я"), які в свою чергу зумовлені гіпонімією як мовною уиіверсалією.
В одномовному плані відношення гІпонімії характеризується наступним чином: а є гіпонім Ь, якщо твердження, що х є а, імпліцитно означає, що х є b [8, с. 104], наприклад українське "чайка" - гіпонім стосовно гіпероніма -укр. "судно".
Під міжмовною гіпонімією розуміємо відношення слів однієї мови, що називають видові поняття, до слів іншої мови, що означають родові поняття. У формальній логіці такі відношення між поняттями називають стосунками підпорядкування або субординації [17,с.28]. У відношеннях субординації понять знаходить вираження один з основних законів формальної логіки, згідно з яким обсяг понять (всі предмети та явища, до яких застосоване дане поняття) і зміст понять (сукупність суттєвих ознак предметів, явищ, які охоплює поняття) знаходяться у обернено пропорційному відношенні: підпорядковуюче поняття ширше за обсягом, але вужче за значенням, підпорядковане поняття менше за обсягом, але ширше щодо значення [17,