Важливу роль у перекладі відіграють жанрові особливості оригіналів. Переклад афоризмів чи прислів'їв, у яких кожне слово - на вагу золота, безперечно, відрізняється від перекладу народного епосу з типовими для цього жанру багатократними повторами так званих фольклорних формул.

2.3.1. Специфіка перекладу.

Мова служить найважливішим засобом людського спілкування, а мовлення є фактичним процесом цього спілкування. В мовленнєвому спілкуванні люди передають один одному свої думки, які є суб'єктивним відображенням того, що відбувається в об'єктивній дійсності та позначаються використаними ними словами.

Тому найголовнішою та основною ознакою людського спілкування є передача думок від одних людей до інших, тобто передача того, що називають змістовною (внутрішньою) стороною мовлення або його змістовним вмістом. Цей змістовний вміст, тобто думки, які зовні виражаються засобами тої чи іншої мови, і є той предмет перекладу, який слід враховувати, коли ставиться питання про те, що саме перекладається. Отже, строго кажучи, перекладаються не слова, а поняття, які вони виражають: не речення, а судження; не тексти, а думки та міркування, які вони містять [5,]

Говорячи про те, що при перекладі з однієї мови на іншу перекладаються думки, потрібно уточнювати, що збереженню підлягає лише об'єктивний вміст цих думок, тобто ті реальні зв'язки та відношення, які є предметом думки.

Що ж стосується суб'єктивного боку думки, тобто тих понять, за допомогою яких оформляються відповідні судження, то при перекладі він не може залишатися одним і тим самим, оскільки системи понять, які відповідають двом різним мовам, не збігаються.

Якби це було не так, якби переклад зводився тільки до заміни одних слів іншими, а поняття та судження лишались тими самими, то перекладати було б дуже легко. Труднощі, які зазнаються перекладачем, пояснюються саме тим, що об'єктивний вміст думок потрібно виражати за допомогою не тільки інших лексичних та граматичних засобів,але й за допомогою інших понять [3, 152с.]. Тому переклад можна назвати повноцінним, лише тоді коли об’єктивний зміст думок передано безперечно правильно.

Складніша ситуація виникає коли перекладається твір з іншого культурного ареалу. Коптілов про характеризував і згрупував основні труднощі, які підстерігають перекладача.

- відсутність спільної духовної основи у двох культур, що належить до різних ареалів;

- відмінні стосунки між людьми;

- екзотичні реалії – звичаї, одяг, страви, напої, житло, посуд. Певні труднощі викликає опис традиційного житла.

- велика відстань між мовою-джерелом і цільовою мовою;

- відмінні принципи побудови літературного твору. [11,c. 32-34 ]

Усі ці й багато інших невідповідностей, що існують між різними культурними ареалами, діже ускладнюють працю викладача і часом вимагають від нього справжньої віртуозності

2.3. Проблема відтворення реалій

Відтворення семантико-стилістичних функцій культурологічних реалій - кардинальне питання перскладознавства. Чимало дослідників розглядало це питання і часто доходило при цьому не зовсім однакових висновків.

Загальновідомим є те, що розбіжність значень залежить від ступеня розбіжності культур. Питанню необхідності врахування розбіжності культур вихідної та перекладної мови приділяли значну увагу такі теоретики перекладу як Г.Ю. Балль, ЯЛ. Рецкер, Г.В. Шатков, А.Д. Швейцер. У вітчизняній літературі з проблем перекладу питання про передачу реалій розглядалося у багатьох працях, зокрема, в А.В. Федорова, Г.В. Чернова , Г.В. Шаткова та інших, де пропонувались різні способи передачі нових понять.

У загальній формі способи передачі іншомовних реалій російською мовою описані у праці Г.Ю. Балль наступним чином: запозичення, калька, описовий переклад [33, с. 132]. При цьому під "запозиченням" розуміється, з одного боку, "власне запозичення" або "запозичення у російській матеріальній формі", з іншого боку - запозичення в більш широкому значенні, тобто будь-які словникові одиниці, що з'явилися під впливом інших мов. Інакше кажучи, до запозичень відноситься також калькування.

Г.В. Шятков [33, с 134], розглядаючи способи перекладу російської иезеквівалєнтної лексики норвезькою мовою, висуває наступні дві групи способів: 1) способи запозичення; 2) способи опису. До способів запозичення підносяться: безпідстановочне запозичення (транслітерація); частково підстаповочнс запозичення; підстановочне запозичення (калькування). До способів опису відносяться: а) створення у власній мові смислового еквівалента у вигляді складного слова чи словосполучення; б) розкриття значення перекладного слова шляхом норвезьких аналогів, еквівалентних окремим значенням лексики, яка перекладається.

О. Швсйцер і В. Шевчук [8, с. 92] визнають три способи відтворення реалій засобами цільової мови: транслітерацію, калькування, пояснюючий переклад.

До перекладу безеквівалентної лексики мають пряме відношення деякі способи перекладу, запропоновані Я.І. Рецкером [26, с 38]: 1) знаходження еквівалента; 2) передача слів шляхом використання аналогу; 3) адекватні заміни. До останніх належать: конкретизація недиференційованих та абстрактних понять; прийом логічного розвитку понять; антонімічний переклад; компенсація.

А.В. Федоров [33, с. 181] виділяє чотири основних випадки перекладу реалій: 1) транслітерація/транскрипція (повна або часткова); 2) створення нового слова або складного слова для позначення відповідного предмету на основі елементів та морфологічних відношень, які вже реально існують у мові; 3) використання слова, близького (хоча і не тотожного) за функцією до іншомовної реалії, інакше кажучи - уподібнюючий переклад, що уточнюється контекстом, а інколи межує із приблизним позначенням; 4) так званий гіперонімічний спосіб або узагальнено-приблизний переклад, при якому слова іноземної мови, що означають видове поняття, передаються словами мови перекладу, які називають родове поняття.

Г.В. Чернов [33, с. 134] зробив спробу виявити тенденції та межі використання кожного способу перекладу радянських реалій в залежності