Микулина Л. Национально-культурная специфика и перевод // Мастерство перевода: Сб. Статей 1979. – М.: Сов. Писатель, 1981. – Сб. 12. – С. 79 – 99.

Мудрість народна – мудрість міжнародна / А. М. Жовківський, Т. Д. Івасютин. Та ін. – Чернівці: Рута, 2004. – 256с.

Муравьлв В. Л. Лексические лакуны. (На материале лексики франц. и рус. яз.) – Владимир: Владимир. пед. институ., 1975. – 97с.

Назарян А. Г. История развития французской фразеологии. – М.: Высшая школа, 1981. – 189с.

Назарян А. Г. Образные сравнения французского языка. Фразеологизмы. – М.: Наука, 1965. – 200с.

Назарян А. Г. Фразеология современного французского языка. – М.: Высшая школа, 1987. – 287с.

Онхас С.Л. Судьбы французских именах // Иностраные языки в школе. – 1992. - №1. – С. 54 – 58.

Реформацький А. А. Введение в языкознание. - М.: Просвещение, 1967. – 542с.

Рецкер Я.И. теория перевода и переводчиская практика. Почерки лингвистической теории перевода. – М.: Международные отношения, 1974. – 216с.

Россельс В.М. Перевод и национальное своеобразие подленника // Вопросы художественого перевода. Сборник статей. – М.: Советский писатель, 1955. – 310с.

Степанов Ю. Французская стилистика. – М.: Высшая школа., 1965. – 156с.

Соболев Л. М. О переводе образа образом // Вопросы художественного перевода. – М.: Советский писатель, 1955. – 310с.

Телия В. Н. Что такое фразеология. – М.: Наука, 1966. – 86 с.

Телия В.Н. Метафоризация и ее роль в создание языковой картины мира // Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира / Отв.ред. Б.А. Серебренников .- М.: Наука, 1991.-С. 173-204.

Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты.- М.:Языки русской культуры, 1996.-288с.

Урысон Е.В. Языковая картина мира . // Вопросы языкознания.-1998.-N 2.-С.3-21.

Федоров А.В. Основы общей теории перевода. – М.: Высш. Шк., 1968. – 387с.

Французско-русский фразеологический словарь / Под редакцией Я. И. Рецкера. – М.: Государственное издательство иност. и нац. словарей, 1963. – 1112с.

Цыбина Л.Ю. Проблема перевода реалий // Перевод и проблемы сопоставительного изучения языков / Под. ред. В. М. Нечаевой. – М.: Изд-во МГУ, 1986. – С. 132 – 140.

Чередниченко А.И. Прагматические аспекты варьирования французской образной фразеологии // Романские языки: семантика, прагматика, социолингвистика. – Л.: 199 – Вып.1. – С. 168 – 177.

Щербань Н.П. Деякі проблеми фразеології та перекладознавства. // Науковий вісник Чернівецького університету. Сер.: Германська філологія. – Чернівці: Рута, 1996. – Вип.2. – С. 109 – 113.

Bazin

BAZin

Le petit Larousse illustrй: Dictionnaire encyclopйdique. – P.: Vuef, 2002. – 1885p.

Tougan – Baranovskaпa B. Proverbes et dictons russes. – M.: Progrиs, 1966. – 102p.

ДОДАТКОВІ ВАРІАНТИ ДЕЯКИХ ПИТАНЬ

КАРТИНА СВІТУ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОСТІ НАРОДУ

1.1. МОВНА КАРТИНА СВІТУ

Проблема співвідношення концептуальної та мовної картини світу

Термін “картина світу” в сучасній науці є досить актуальним та усталеним. Лінгвісти вживають його для установлення зв язку між мовою та навколишньою дійсністю (30; 69; 88; 141; 151; 159; 169; 175; 178; 204; 205; ). Будь-яка мовна картина світу виникає в наслідок когнітивної діяльності людини та спрямована на пізнання об активної дійсності.

Сучасна лінгвістика великою мірою успадкувала ідеї В.фон Гумбольдта. У мові, на його думку віддзеркалюється певний світогляд, духовні якості носія мови, народу. Знаходячись між людиною й зовнішнім світом, кожна мова малює думці картину зовнішнього світу відповідно до особливостей того світогляду, що відображений у мові. Будучи посередником між світом та людиною, “мова в той же час являє собою й віддзеркалення, і знак”, і тому не може бути зведена до сукупності довільно або випадково вживаних понять (58: 320-324). Учений дійшов висновку, що кожна мова вбирає в себе щось від конкретної своєрідності своєї нації й, у свою чергу, діє на неї у тому ж напрямку. Мова завжди втілює в собі своєрідність цілого народу; тому в ній не слід боятися ні витонченості, ні надлишку фантазії, які хтось вважає небажаними (59: 348-349). Ми особливо виділяємо в лінгвістичній спадщині В. Фон Гумбольдта його погляди на мову як на засіб відображення картини світу, вираження національної самобутності. Мабуть, у різних баченнях речі В. Фон Гумбольдт і розуміє основи національної самобутності мови, в якій позначилася вся своєрідність народу – її творця.

1.2. Розбі\ності національних мовних картин світу

Розвиваючи ідеї В. Фон Гумбольдта, Б.Л. Уорф відзначає, що мови різняться не тільки тим, як вони будують речення, але й тим, як вони поділяють навколишній світ на елементи, що є матеріалом для побудови речень ( 176: 192), а ми, як зауважує Б.Л. Уорф, розчленовуємо природу в напрямку, підказаному нашою рідною мовою ( 177:174). Ми вважаємо, що не дивлячись на те, що різні мови в своїй граматичній структурі та лексичному складі по-різному членують світ, універсальна картина світу, яка відповідає певній концептуальній картині світу, у різних носіїв мов в основному збігається. Національні мовні картини світу різняться. Але значною мірою вони подібні, оскільки відображають загалом єдину дійсність.

Розвиваючи ідеї вчення В. фон Гумбольдта, Л. Вайсгербер, представник неогумбольдтианської лінгвістики, робить висновок, що в основу мовознавства повинні бути покладені такі головні положення: 1) мова виступає як середня ланка, де відбувається синтез внутрішнього світу людини та оточуючи її зовнішньої дійсності; 2) мовознавство ґрунтується на світорозумінні, що здійснюється через рідну мову (19: 37). Л.Вайсгербер вважає мову творінням наці, в якому знайшов своє відображення процес пізнання всіх поколінь. Мова як така – уже духовний світ,