що постає перед конкретною людиною як щось об’єктивне, але стосовно до пізнаваного суб’єктивним, одностороннім (39: 119-120). Відмічаючи, що у формуванні “мовних змістів” беруть участь чотири чинники – природа, людський рід, індивід і етнічна спільнота, - учений підкреслює, що перші три чинники не мають істотного значення й відступають на задній план перед четвертим. Основним чинником формування мови та ї змісту є, на думку Л.Вайсгербера, етнічна спільнота, яка по-своєму перетворює зовнішній світ в особливу, специфічну для конкретної мови, “картину”, або “образ” світу. Зовнішній світ входить у мову тільки через призму “національного бачення” (цит. За 72: 91-92). Говорячи про особливий світогляд, властивий кожному народу, Л.Вайсгербер має на увазі особливий спосіб сприйняття, розуміння й оцінки дійсності, спосіб усвідомлення людиною свого місця в світі, який виражається в системі узагальнених поглядів на дійсність, переконань, ідеалів. В аспекті філософії й логіки термін “картина” був запропонований Л.Вітгенштейном: “Речення – картина дійсності. Речення – модель дійсності, якою ми її собі уявляємо (454: 19). У лінгвістику термін був уведений Л.Вайсгербером.
Проблема картини світу й сьогодні становить великий інтерес як для вітчизняних науковців (30; 95; 105; 106; 141; 185;), так і для зарубіжних (220; 226; 239; 246; 248; 257;), зокрема російських (80; 88; 146; 157; 178; 182; 211).
Поняття картини світу базується на дослідженні комплексу уявлень про навколишній світ, під яким розуміють людину, її буття, середовище, в їх взаємодії, найважливіші умови існування людини в світі (146: 11). Картина світу іноді уявляється вченим як глобальний образ світу, що виникає в людини в ході всіх її контактів з навколишньою дійсністю (119: 69; 146; 19-20). Суб’єктами мовної картини світу є носії мови (60: 31), оскільки картина світу є способом пізнання світу, а отже, результатом когнітивної діяльності людей, відображенням результатів діяльності повсякденної свідомості (60: 33-35), то дослідження французької мовної картини світу призводить до осягнення результатів когнітивної діяльності носіїв французької мови, до розуміння їх менталітету.
У науці традиційно розрізняються концептуальна картина (модель) світу та мовна картина (модель) світу. Їх диференціація спирається на протиставлення мислення та мови.
Г.В.Колшанський, визначаючи безсумнівну національну своєрідність формальних і семантичних структур різних мов, стверджує, що національна своєрідність властива концептуальній, яка пов’язана з пізнавальною діяльністю людини, а не мовній картині світу (79: 174-182). Проте, саме за допомогою слова, основної одиниці мовної картини, здійснюється її зв’язок з концептуальною картиною світу, яка міститься в свідомості людини. Саме тому, на нашу думку, всі особливості пізнавальної діяльності людини відображаються в мові, зафіксовані в концептах, що реалізуються різними мовами засобами, тому саме в мовній картині відображується національна специфіка.
Чим більше різняться мови за своїми характеристиками, тим більшою є міра варіації додаткової інформації мовної моделі світу (35: 42-43; 36: 108-110).
Іноді мовна й концептуальна картини світу протиставляються як мова й мовлення (текст), тобто як план змісту словника й граматики та як план змісту текстів енциклопедичного характеру (71: 12). Таке протеставлення суперечить фактам: реальна дійсність відображається у свідомості людини, концептуальна картина світу утворюється яв процесі переробки цієї інформації; через слово, основну мовну одиницю, концептуальна картина світу зв’язується з мовною. Отже, і мова, і мовлення створюють картину світу; концептуальна картина світу належить до сфери свідомості людини.
Теоретичне обґрунтування проблеми сприйняття картини світу у формі мовної картини світу знаходимо в колективній монографії за редакцією Б.О.Серебреникова “Роль людського чинника в мові: Мова і картина світу”. Її автори бачать концептуальну модель світу більшою, за мовну (153: 107, 142, 169). Картина світу – це те, яким малює світ людина у своїй уяві, - феномен більш складний, ніж мовна картина світу, тобто та частина концептуального світу людини, що має “прив’язку” до мови й відображена в мовних формах. Не все позначається за допомогою мови, і не вся інформація повинна бути пропущена через мовні форми. Г.А.Уфімцева зазначає, що концептуальна модель світу містить інформацію, подану в поняттях, а в снові мовної моделі світу лежать знання, закріплені в семантичних категоріях, складених із слів і словосполучень, по-різному структурованих у межах певного поля тієї або іншої конкретної мови (182:139). Основою вербальної, мовної картини (моделі) є, на думку російського лінгвіста, репрезентація загальної картини світу за допомогою мови (там само: 114). В.І.Постовалова уточнює, що мова безпосередньо бере участь у двох процесах, пов’язаних із картиною світу: у її надрах формується мовна картина світу, один із найбільш глибинних прошарків картини світу в людини; саме мова виражає й експлікує інші картини світу людини, що з допомогою спеціальної лексики входять у мову, вносячи до неї риси людини, її культури. Завдяки мові, знання досвіду, отримане окремими індивідами, перетворюється в колективне надбання, колективний досвід (146: 11). Мова не могла б виконувати роль засобу спілкування, якби не була пов’язана із концептуальною картиною світу. На думку Б.О.Серебреникова, цей зв’язок здійснюється в мові двома шляхами: мова означує окремі елементи концептуальної картини світу, що виражається звичайно в створенні слів і засобів зв’язку між словами й реченнями, і мова пояснює зміст концептуальної картини світу, повязуючи між собою слова в мовленні (157: 107). Т.Г.Нікітіна розуміє під концептуальною картиною світу нелише систему основних логічних категорій, які, справді, є універсальними. На “нижніх поверхах” концептуальної картини світу неодмінно, на її думку, знайдуть відбиття національні особливості світовідчуття, світосприймання, світорозуміння. А це означає, що мовна картина світу буде