Зазначимо, що із спостереженням Ю. Келлера ми погоджуємося, а з висновком – ні. Ідеться про естетичні та пізнавальні функції перекладу. Сучасній дівчині чи жінці ледь чи буде властивий епітет “волоока”. Але в перекладних творах античні богині можуть характеризуватися таким епітетом. Читачі сприймають його як свіжий, асоціативний образ. Ця епітетна конструкція заставить їх по-новому глянути при нагоді на тварину: очі у вола дійсно великі, гарні.

Окремі автори зараховують до реалій топоніми і антропоніми (176). По суті, вони мають рацію. Такі слова сприяють створенню національного колориту, часто в них – відгомін історії. Для філолога вони – прекрасний матеріал для пізнання і вивчення структури мови. Основна відмінність між такими назвами і власне реаліями в тім, що при трансляційному перейменуванні реалій застосовують різні способи (калькування, описову перифразу, комбінований переклад та ін.), а географічні назви, власні імена, прізвища можна, за рідкими винятками (типу The Ivory Coast і Берег слонової Кості), при перенесенні на грунт мови-переймача лише більш або менш вдало транскрибувати (транслітерувати). У плані діахронії перекладалися не лише топоніми, а й антропоніми, про що свідчать традиційно закріплені назви англійських королів: Карл І, Яків І, Георг ІV, Вільгельм Завойовник – на відміну від пізніше транслітерованих: Чарльз Діккенс, Джеймс Уатт, Джордж Вашингтон, Вільям Шекспір.

Крім міжмовних, є внутрішньомовні реалії (реалії на часовій осі), які збігаються з семантичними архаїзмами на зразок римський (“назва австрійського гульдена, грошова одиниця на Західній Україні в період її залежності від Австрії”(428, с. 108)); пацифікація (“акції каральних загонів піл судчиків у 20 - 30-х рр. для придушення революційного та національно-визвольного руху на Західній Україні та Західній Білорусії” (430, т. 3, с. 338)).

Реалія і діалектизм

З погляду семантики реалії, завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за “своїм” мовним колективом, збігаються частково з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовленнєву характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між ними і діалектизмами полягає у тому, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом, це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева макрованість діалектизмів – це інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів.

Вживається у філологічній літературі і термін “діалектні реалії”. Його розуміють подвійно, позначаючи ним слова, що називають предмети і явища вузького ареалу. Як і всі діалектизми, реалії такого характеру – лінгвостилістична категорія. В художньому тексті вони відразу набирають додаткових смислових і естетичних відтінків, різко контрастують з літературно-нормативною організацією тексту, а тому, очевидно, стають значною мірою промовистими, значущими. При перекладі належить дуже обережно поводитися з діалектними реаліями, не забувати, що вони часто несуть у собі пам’ять тисячоліть, відгомін далеких віків, що вони – свідки образного мислення предків.

Реалія і термін

Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань(167, с. 5). Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. Як і реалії, терміни можуть набувати переносного значення, це – один із активних процесів у сучасних мовах.

За походженням терміни і реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в народній гущі, а терміни створюють учені та спеціалісти-практики, часто на основі елементів з латинської та грецької мов або шляхом свідомого переосмислення звичайних “неспеціалізованих” слів. Сукупність термінів з певної галузі створює єдине ціле – терміносистему. Опис значення терміна тотожний самому його значенню, у реалії ж можна виділити при описі окремі аспекти.

Терміни і реалії по-різному стають широковідомими: терміни як назви певних предметів починають часто вживається з поширенням цих предметів в науці це зв’язано з процесом обміну науковою інформацією. Реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу і засобами масової комунікації. Головна розбіжність між ними – сфера їхнього вжитку, функціонально-стилістичний критерій: терміни найширше вживаються у мові науки, вони – основа всіх терміносистем. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовленні. Завдяки окремим термінам, що мігрують у загальновживану лексику, відбувається інтелектуалізація й раціоналізацціія мови.

В лексикографічному аспекті реалії мають особливості. У тлумачних словниках звичайним способом розкриття семантики більшості нейтральних у національно-інформативному відношенні лексем (нереалій) є наведення відповідних синонімів, зокрема гіпероні мів або етнонімів. Семантику реалій доречно передавати через розгорнений словесний текст, що є своєрідним описом відповідного денотата. На жаль, дефініції тлумачних словників не завжди відповідають таким справедливим вимогам і дуже рідко подають адекватну інформацію.

Класифікація реалій

Найчастіше дослідники вдаються до предметної, зовнішньої, позамовної класифікації реалій, і найпослідовніше, найгрунтовніше провели її С. Власов і С. Флорин (31, с. 55-88). З погляду перекладознавчого, ми вважаємо доречним провести поділ реалій в історико-семантичному та структурному планах.

З історико-семантичного погляду виділяються:

власне реалії (при існуючих референтах): укр. коломийка, трембітяр, постоли, яворівка, коливо, китайка, сімейний підряд, перебудова, гласність; англ. a baby-sitter, Boxing Day, the Central lobby, Poppy Day, Halloween, Harley Street doctor, a gifted child.

Історичні реалії – семантичні архаїзми, які внаслідок зникнення референтів входять до історично дискантної лексики, втративши життєздатність. Їм властива сема “минуле”,