Фразеологічні єдності – це семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням компонентів. Більшість із них є образними висловами. Наприклад: прикусити язика.

Фразеологічні сполучення – звороти, до складу яких входять слова з вільним і фразеологічно зв’язаним значенням, причому цілісне значення фразеологізму випливає із значення компонентів: брати участь. Фразеологічні вирази стійкі за своїм складом і значенням фразеологічні одиниці, відтворюються в мові, але складаються зі слів з вільним лексичним значенням.

Фразеологічні вирази поділяються на дві групи:

а) комунікативного характеру, що являють собою предикативні одиниці, рівноцінні речення: Вовків боятися – в ліс не ходити. Не все те золото, що блищить;

б) номінативного характеру, які співвідносні з словосполученням: люди з чистою совістю. [1, с. 35]

Предметом вивчення фразеології є стійкі словосполучення двох і більше слів, що утворюють семантичну цілісність і відтворюються в процесі мовлення як готові словесні формули. Крім спільних з лексикологією аспектів розгляду, фразеологія має свої специфічні знання: вивчення особливостей структури фразеологічних одиниць і механізму відтворення семантичної цілісності у словосполученнях, вивчення причин їх фразеологізації: дослідження взаємовідношень фразеологічних зворотів з іншими лінгвістичними зворотами  – словам, сполученням, реченням; з’ясуванням історико-етимологічної основи фразеологічних одиниць, внутрішня форма яких втрачена; вивчення законів розвитку фразеологічного складу; вироблення наукової системи; опрацювання різноманітних фразеологічних структур у загально мовних та в спеціальних фразеологічних словниках.

Фразеологія вивчає фразеологічну систему мов у її сучасному стані і в історичному розвитку. Матеріал фразеології настільки різноманітний генетично й функціонально, настільки різноструктурний та різнохарактерний у семантичному відношенні, що чітко окреслити коло об’єктів у фразеології надзвичайно важко. Фразеологічну системи мову в широкому розумінні цього терміну складають не лише усталені, лексично неподільні словосполучення, а й вільні словосполучення слів, побудовані за моделями словосполучень чи речень, які відтворюються в мові. Таким чином, до фразеології, крім фразеологічних одиниць, співвідносних за значенням із словами, належать прислів’я (Не спитавши броду не лізь у воду), приказки (буде й на нашій вулиці свято), примовки (чим багаті тим і раді), крилаті вислови (у всякого своя доля і свій шлях широкий. Т. Шевченко).

Складовими елементами фразеології є прислів’я, приказки, примовки, крилаті вислови, які є джерелом збагачення мови.

Прислів’я – це структурно виражені речення вилучений образний вислів, який формує певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду: Згода будує, а незгода руйнує. Однією з характерних ознак прислів’я є його синтаксична завершеність, адже воно завжди співвідноситься з реченням, виступає в мовленні як окреме судження. Прислів’я нерідко має ритмічну будову а його частини можуть римуватися. Прислів’я – семантично неоднорідні: в одних – зберігається конкретна предметність, пряма номінативність Друзі пізнаються в біді. В інших основним є узагальнення – метафоричне, переносне значення. Не все те золото, що блищить.

Приказка – це стійкий образний вислів лаконічної будови, що влучно характеризує якесь життєве явище, але (на відміну від прислів’я) не формулює певної закономірності чи правила. Приказки за своєю структурою можуть співвідноситися і з реченням і з словосполученням. Приказки – речення що як правило, констатують явища, події, факти або вказують на приналежність предметові постійної ознаки. Буде й на нашій вулиці свято. Приказки – сполучення мають номінативну функцію, визначають предмети, явища, дії. Вони є частиною речення елементом судження. П’яте колесо до воза. В основі приказки може лежати метафора (Убити двох зайців), порівняння. Як корова язиком злизала.

Примовка – жартівливий, переважно римований вислів, що використовується в усному і письмовому мовленні, в різних життєвих ситуаціях. Це усталені форми вітання, запрошення. Здоровенькі були; чим багаті, тим і раді. Форми побажань здорові будьмо каламбурні вислови (тринди-ринди коржі з маком).

Крилаті вислови – образні, влучні вислови, афоризми, що походять з літературних джерел або історичних документів і широко вживаються в мові як стійкі звороти з глибоким узагальнюючим змістом, довершеною формою і виразністю. Наприклад: І чужому навчайтесь й свого не цурайтесь (Т.Шевченко) [6, с. 87-90].

Слід зазначити, що фразеологія – це невідмінна і органічна частина мовної системи. Фразеологія як невідмінна частина мови не може розвиватися ізольовано від самої мови і науки про мову. Основою історичної фразеології є положення про те, що фразеологія (як мова в цілому) знаходитися в постійному русі, динаміка яка виявляється на будь-якому етапі її розвитку, в тому числі і сучасному. Найточніше можна датувати фразеологізми які містять реалії, і вказують на національну приналежність цих одиниць. Труднощі полягають в етимологізації фразеології, в тому числі її датуванні та витікають з етимологічної сутності цієї одиниці.

Ранній період розвитку фразеології французької мови припадає на середні віки. В цей період історія французької фразеології тісно переплітається з історією пареміології. Середні віки – це епоха панування пареміології, широкого розповсюдження і вживання прислів’їв. Велику роль у становленні французької пареміології зіграли роль збірки народних прислів’їв. Ж. Піно відмічає: “Les proverbes ... avaient une telle importance et une telle vogue que l’on йprouva le besoin de les rassembler, non pas une fоіs bien des fois” [21, с. 39-40]. Справжнього розквіту фразеологія досягла в XVI ст. Якщо середні віки протягом XII – XIV ст. були розквітом французької пареміології, то епоху Відродження можна назвати золотим віком французької фразеології.

Питання фразеологічних одиниць із давніх часів було у полі зору французьких дослідників. Етимологічні пошуки, як показує історія французької фразеології поклала початок теоретичного вивчення цієї дисципліни. Цікавість до подібних досліджень не зменшується