Як і при етимологізації слова, справжнє наукове пояснення виникнення фразеологічної одиниці передбачає її датування. Саме труднощі у датуванні часто є перешкодою для встановлення етимології фразеологізму. Деякі етимологи вважають, що першим прикладом вживання одиниці є також момент її виникнення. З цим не можна не погодитись, проте, у більшості випадків виникнення фразеологічної одиниці та її фіксація у літературі хронологічно не співпадають. Між цими двома явищами, в залежності від низок причин соціально-історичного та лінгвістичного порядку, може існувати більш-менш тривалий проміжок часу. Як правило, фразеологічна одиниця перш ніж потрапити у письмову пам’ятку, існує певний час в усній мові. Ось чому при її етимологізації дослідник повинен передбачити свого роду “хронологічний допуск” [20, с. 23], тобто повинен врахувати, що виникнення цієї одиниці може за часом передувати її першому вживанню в літературі. Тут необхідно відмітити, що виникнення фразеологічної одиниці та джерело її виникнення (історичні факти, події, народні повір’я, легенди та тому подібне) можуть відноситись до різних епох та бути відокремленими один від одного століттями. Так, приклад, “se croire le premier moutardier du pape” “ставити із себе”, “задирати носа” зазвичай, пов’язуєть з ім’ям папи Іоана XXII, який жив на прикінці XIII- першій половині XIV ст. Між тим, вказаний вираз у перше зафіксовано в 1771 р. Таким чином, більш ніж 400 років відокремлює виникнення цього фразеологізму в мові від його джерела.

Інший фразеологізм – “payer en monnaie de singe” “не заплатити, обдурити” бере початок у XIII ст., але до XIV ст. в літературних пам’ятках не зустрічається. А повір’я, яке лежить в основі стійкого образного порівняння “courir comme un dйratй” – “бігти ломлячи голову” відноситься до античності (про нього писав Пліній Старший в “Історії природознавства”), хоча таке має письмову згадку в французькій мові лише в XIX ст. (вперше згадується в шостому виданні словника французької Академії, 1835).

Труднощі, пов’язані з етимологізацією фразеологічної одиниці та її датуванням, випливають із самої сутності цієї одиниці. Фразеологізми, будучи роздільно оформленими одиницями мови, порівняно з одиницями нижчих рівнів – фонемою, та словом – володіють більш складною лексично-граматичною та особливо смисловою структурою у створенні якої, у значно більшій мірі, беруть участь як мовні фактори, так і позамовні. [2, с. 40-44]

2.1.1. Реалії і діалектизми

З погляду семантики реалії збігаються частково з діалектизмами. І це не дивно, бо мають значення місцевих предметів. “Діалектизми (від гр.- розмова, говір) – слова або словосполучення територіальних (місцевих) чи соціальних діалектів, що трапляються в літературній мові. Розрізняють діалектизми фонетичні, словотворчі, словозмінні, лексичні, фразеологічні та інші” 21, т. ІІ, с. 112. Але принципова розбіжність між реаліями і діалектизми полягає в тому, що:

Реалії є носіями національного колориту, а діалектизми є носіями колориту в межах певного регіону.

Реалії не мають матеріального втілення в культурі інших народів, а діалектизми – мають.

Реалії не мають еквівалентів в інших мовах, а діалектизми відтворюються при перекладі тільки еквівалентами.

Маркованість діалектизмів – це інформація про специфічні мовні засоби позначення загально відомих предметів. Вживається у філологічній літературі і термін діалектичні реалії. Його розуміють подвійно, позначаючи ним слова, що називають предмети і явища вузького ареалу, або ж діалектичні регіональні назви для предметів чи уявлень загальнонародних. В українсько-англійському бінарному зіставленні часове позначення селянського календаря “на Івана Купала” – загально-народна реалія, а “на Зільського Івана” – реалія діалектична.

2.1.2 Реалія і БЕЛ.

Як і всі діалектизми, реалії такого характеру – лінгвостилістична категорія. В художньому тексті вони відразу набирають додаткових смислових і естетичних відтінків, стають значною мірою промовистими, значущими. Реалії, як відомо, відносяться до БЕЛ. Але не можна реалії абсолютно співвідносити з БЕЛ. В теорії перекладу треба чітко розмежовувати БЕЛ та реалії. До БЕЛ відносяться лексичні і фразеологічні одиниці, які не мають перекладацьких елементів в мові переймала, яка поступається вихідній мові по точності. Реалії входять, як самостійна група слів в рамки БЕЛ. Частково торкаються реалій, а частково виходять за межі БЕЛ терміни, вигуки, екзотизми, абревіатури, звертання, власні назви і фразеологізми.

2.1.3. Реалія і термін.

За походженням терміни і реалії різняться між собою. Реалії виникають переважно в народній гущі, а терміни створюють учені та спеціалісти – практики, часто на основі елементів з латинської та грецьких мов.

Термін і реалії по-різному стають широко відомими:

Терміни поширюються при обміні науковою інформацією, а реалії проникають в інші мови завдяки художньому перекладу.

Головна розбіжність між ними – сфера іншого вжитку. Терміни найширше вживаються у мові науки. Реалії переважають у художніх текстах, усному мовлені.

2.1.4. Реалії і екзотизм.

Не можна на підставі чужинності об’єкта відносити до реалії такі слова, як “пальма” чи “сніг”, тільки тому, що в тій чи іншій країні вони не мають матеріального втілення. На погляд болгарських вчених Власова С. і Флоріна С., такі слова, які не мають еквівалентів в тій чи іншій мові, можна віднести до без еквівалентної лексики і назвати їх екзотизмами, але не реаліями, оскільки, їх